Що робити, якщо підліток тікає з дому? Поради козятинського психолога

Минулого тижня поліцейські розшукували 14-річну козятинчанку. Вона зникла у середу, 6 травня близько 13 години.

Уранці у п’ятницю, 8 травня, поліцію повідомили про те, що бачили схожу за описом дівчину у компанії однолітка у Калинівському районі. Це допомогло правоохоронцям знайти школярку. Вона разом з приятелей йшла залізничною колією у напрямку Вінниці, коли на місце події прибули поліцейські.

Які мотиви?

Це не перший випадок, коли 14-річна дівчина тікала з дому. Та й не перший подібний випадок за цей рік у Козятині. На початку січня 2020-го поліція повідомляла про зникнення 15-річної дівчини. Вона пішла з дому 5 січня, три доби не поверталася і не виходила на зв’язок із рідними. Аж 9 січня вранці сама прийшла додому.

Ми поцікавилися у психолога Тетяни Яковлєвої, чому підлітки тікають з дому. Як пояснила нам експерт, причин може бути декілька. Перш за все, дається в знаки підлітковий вік.

— Вони вважають себе дорослими, — пояснює Тетяна Яковлєва. — На чисто фізіологічному рівні їм важко, бо нервова система і фізіологічний розвиток ідуть неоднаково. На цьому ґрунтуються і конфлікти в сім’ї. Бо зазвичай батьки не зважають на ці вікові особливості своєї дитини.

Друга і, певно, основна причина такої поведінки — стосунки у сім’ї. Часто батьки не прислухаються до дитини і тоді у неї виникає бажання бунтувати. Втеча — це один із проявів бунту. Також до цього можуть спонукати завищені вимоги батьків, коли вони очікують від дитини забагато.

Третя причина — друзі, тобто найближче оточення дитини. Те, які вони, які їхні сім’ї. І тут йдеться зовсім не про неблагополучні сім’ї, а ті, де батьки замість зрозуміти і приділити увагу своїй дитині лише вимагають і командують. Також до втечі може спонукати закоханість.

— Кожна дитина тікає. Тільки одні — з уроку, інші — в свою кімнату, треті — мандрують, — зазначає психолог.

Як попередити?

Тетяна Яковлєва радить спілкуватися з підлітками, як з дорослими. Так можна уникнути багатьох непорозумінь. Варто говорити про небезпеки, з якими може зіштовхнутися дитина, пояснювати, що люди, які пропонують допомогу, не завжди мають добрі наміри.

Визначити за поведінкою, що підліток має намір втекти, досить складно. Адже часто бажання втечі виникає спонтанно після сварки. А ще є різні мотиви і види втечі. Це теж варто враховувати.

— Бувають втечі тимчасові та навмисні, — пояснює експерт. — Тимчасові мають мотивом страх покарання, або це демонстративний шантаж батьків. Зазвичай такі діти повертаються додому протягом перших 48 годин. Друга група є дуже неоднорідною за причинами. Інколи дитина тікає для позбуття зовнішнього контролю з боку батьків. Тоді привід — сварка. Буває імпульсивна втеча внаслідок жорстокого поводження з дітьми. Ця втеча небезпечна, бо здійснюється самостійно, і існує небезпека аутоагресії аж до суїцидальних намірів. І є втечі дромоманічні, вони відбуваються раптово, під впливом коливань настрою.

Групова втеча — єдина, передумови до якої можна помітити у поведінці підлітка заздалегідь. Адже все зазвичай починається з того, що дитина прогулює уроки, починає вживати алкоголь. Бувають також повторні втечі. Тоді можливі прояви девіантної поведінки.

А ось імпульсивну втечу попередити взагалі неможливо, тому що дитина тікає для задоволення миттєвої потреби чи розваги. Що стосується повторних втеч, то треба з’ясувати, що спонукало дитину втекти перший раз.

Буває також, що втеча — це прояв протесту через проблеми у стосунках із однолітками, батьками чи вчителями, коли на дитину сваряться чи принижують, або труднощів у школі. Тоді теж треба дізнатися причину. Для цього можна звернутися за допомогою до психолога, або ж попросити поговорити з дитиною людину, якій вона довіряє.

Як реагувати, коли дитина повернулася?

Тетяна Яковлєва наголошує, що втеча — це захисна реакція дитини на несприятливі для неї обставини. Тобто, ті обставини, у яких опинилася дитина, несприятливі саме з її точки зору, а не точки зору батьків. Тому дуже важливо правильно відреагувати, коли дитина повернулася додому.

— Батьки можуть відчувати сором, гнів, роздратування, страх, — продовжує психолог. — І в залежності від цього дитина буде знову втікати, або щоб маніпулювати, або від напруги. Тому важливо батькам говорити з дитиною про те, що вони переживали, а не про те, що вона зробила.

Експерт радить у таких випадках звертатися за допомогою до психолога. Але це має бути сімейна терапія.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.