Села-тезки нашого району

Фото Вікторії Андрєєвої. Джерело світлини 1ua.com.ua

Козятинщина вже майже рік входить до Хмільницького району. Цікаво, чи задумувалися посадовці, які впроваджували адміністративну реформу, про те, що в межах одного району можуть бути села з ідентичними назвами? Ми нарахували таких не багато, не мало — цілих п’ять. Коротко розкажемо про кожне з них.

Два в одному

За сто кілометрів один від одного розташовані дві Широкі Греблі. Одна з них раніше була у межах ліквідованого Козятинського району і нині входить до Самгородоцької територіальної громади. Інша є частиною Хмільницької ОТГ.

Козятинська Широка Гребля — село невелике. Через неї протікає річка Гниличка, що впадає у Десну. Селу вже понад двісті років, адже датою заснування вважається 1820 рік. Раніше воно складалося з двох поселень — власне Широкої Греблі і селища Загребеля, поки у 1957 році їх не об’єднали.

Наша Широка Гребля відома Юзефо-Миколаївським цукровим заводом, що розташований одразу біля села.

►Світлина з інтернету. Джерело тут

Хоча зараз ця компанія називається Юзефо-Миколаївська АПК, ми часто-густо вживаємо саме стару назву. Це був один із перших заводів з виробництва цукру на території сучасної України, адже заснували його в далекому 1899-му. А кілька років тому поруч із селом відкрили ще й біо-газову станцію, яка переробляє сировину з цукрового заводу.

Хмільницька Широка Гребля врази більша за нашу. Її перерізає навпіл Південний Буг, що протікає вздовж усієї території села. Річка ділила його на два окремі поселення — Широку Греблю і Сандраки, які з’єднали також у 1957 році. У селі є старовинна кам’яна церква Вознесіння Господнього, якій вже 177 років.

«Козацькі» села

За 90 кілометрів одне від одного розташовані двоє Зозулинців. Одні у межах колишнього Козятинського району і нині входять до Самгородоцької ОТГ, інші є частиною Уланівської територіальної громади.

Наші Зозулинці старовинні. Їх заснували у 1640 році і відтоді село не міняло своєї назви. У 1888 році саме у наших Зозулинцях відкрили першу в Російській імперії жіночу практичну школу сільського і домашнього господарства. Її заснувала Марія Мауриц-Гринева, яка часто користувалася псевдонімом «Марія з-за Бугу».

►Учениці практичної школи сільського і домашнього господарства. Джерело фото тут

Марія була дружиною генерал-майора. У Зозулинцях ця жінка мала маєток. На його базі вона вирішила відкрити школу, щоб навчати домашньому і сільському господарству дочок мілких землевласників та місцевої інтелігенції.

►Школа у Зозулинцях. Джерело фото тут

У 1900 році в цій школі навчалося 40 дівчат. Додамо, що до відкриття цього навчального закладу освіта у Зозулинцях була доступною лише для хлопчиків, бо в селі діяла церковно-парафіяльна школа, куди дівчат не брали.

►Учениці школи біля входу до навчального закладу. Джерело фото тут

Хмільницькі Зозулинці — теж старе село. Якщо вірити легендам, воно виникло приблизно тоді ж, коли й наше. Появу села пов’язують із козаками. Ці Зозулинці відомі Боньковою криницею. За легендою, вода у ній цілюща. Ту криницю колись давно викопав місцевий пан, якого називали Бонько. Від чого й пішла назва криниці.

Куманівка й Куманівці

За 80 кілометрів одне від одного лежать два села з майже ідентичною назвою — Куманівка і Куманівці. Перше розташоване на Козятинщині і нині входить до Махнівської територіальної громади, друге — до Хмільницької ОТГ і розташоване на окраїні Вінницької області.

Коли саме виникла наша Куманівка — достеменно невідомо. Вперше вона згадується у документах у 1754 році. За однією з версій, назва Куманівка походить від половців, тюркського кочового народу. Він поділявся на декілька груп, одна з яких називалася чорні кумани. Саме з цими чорними куманами пов’язують виникнення села.

Понад сто років тому ці землі належали поміщикам Кумановським. Та вони, ймовірніше за все, взяли собі таке прізвище від назви села.

Наша Куманівка прославилася тим, що тут відкрили ферму з вирощування їстівних равликів — популярного у всьому світі делікатесу, батьківщиною якого вважається Франція.

Хмільницькі Куманівці теж село давнє і його появу так само пов’язують з половцями-куманами. На відміну від нашої Куманівки, це село вперше згадується у документах у 1539 році.

Поруч із цими Куманівцями було урочище. За легендою, у часи Гайдамацьких повстань там закопали скарб. На початку ХХ століття в тому урочищі в землі знайшли казанок, наповнений монетами.

Повернули історичну назву

За 50 кілометрів одне від одного розташовані дві Дубини. Одна — в межах колишнього Козятинського району і нині входить до Глуховецької територіальної громади, інша є частиною Уланівської ОТГ.

Наша Дубина розташована між Бродецьким і Вовчинцем. Це — крихітне село. Його площа — всього 8 гектарів. Якщо вірити Вікіпедії, засноване у 1712 році. Хоча з цього приводу маємо сумніви. Швидше за все, це дата першої письмової згадки про сусіднє Бродецьке, яке і справді має давню історію. Що стосується Дубини, то на її місці ще наприкінці ХІХ століття був лише хутір. Крім того, це селище не згадується в історичних джерелах дореволюційної доби, що свідчить про те, що наша Дубина значно молодша.

Хмільницька Дубина значно більша за нашу. До 2016 року це село називалося Пролетар. Його назву змінили в рамках декомунізації.

Дві Держанівки

За сто кілометрів одне від одного розташовані дві Державнівки — одна входить до Глуховецької територіальної громади, інша — до Війтівецької. Стосовно нашої Державнівки одні джерела зазначають, що дата заснування села невідома, натомість Вікіпедія називає 1640 рік. Хоча на території нинішньої Держанівки почали заселятися люди значно раніше. Про це свідчить той факт, що неподалік села знайшли скіфські поселення. Цей народ жив у 7–3 столітті до нашої ери.

Хмільницька Держанівка, як і Куманівці, розташована на окраїні Вінницької області. Родзинка цього села — старовинний костел, який збудували понад двісті років тому.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.