Старовинні храми Козятинщини. Частина 10. Поличинці

Олена Удвуд

Світлина проекту "Українські архітектурні пам'ятки. Спадщина"

Ми продовжуємо знайомити вас зі старовинними храмами нашого району.
Цього тижня розповімо про церкву у Поличинцях.
Кам’яна святиня унікальна тим, що має приховані ходи всередині стін і цим самим нагадує оборонну споруду.
А ще тут зберігалися італійські ікони, подаровані Папою Римським.

У селі Поличинці на пагорбі височіє Свято-Преображенська церква. Це єдиний храм на території Козятинського району, який визнаний пам’яткою архітектури національного значення, хоча і не єдиний старовинний.

Коли точно звели храм - невідомо, оскільки у різних джерелах інформація про рік побудови різниться. До прикладу, у “Сказанні про населені пункти Київської губернії” йдеться про те, що храм збудували у 1780 році. У Пам’ятній книзі Київської єпархії за 1882 рік та 1913 рік зовсім інша дата - 1760-ий. А на сайті Вінницької ОДА зазначено, що святиня 1661 року побудови.

Точно відомо лише, що до Свято-Преображенської церкви у селі був дерев’яний храм святого Онуфрія. Святиня була не православною, а греко-католицькою, або ж уніатською, як тоді називали цю гілку християнства.

“Відома тим, що у 1778 році їй була дана з Риму індульгенція”, - йдеться у “Сказаннях про населені пункти Київської губернії”. Індульгенція - це грамота про відпущення гріхів. Її давав Папа Римський за вагомі заслуги перед церквою. Також її можна було купити.

У вищезгаданому історичному джерелі міститься копія тексту індульгенції латинською мовою, видана Папою Римським Пієм VI. Там йдеться про те, що парафії церкви святого Онуфрія у селі Поличинці відпущено гріхи на десять років. Копія індульгенції на пергаментному папері зберігалася при храмі. Пізніше документ перенесли до нової церкви.

Крім копії індульгенції, до Свято-Преображенської церкви перенесли й інші речі з уніатського храму. Серед них риза, виготовлена з парчі зі срібної нитки, Євангеліє в палітурці з оксамиту, срібна чаша.

Храм був греко-католицьким

Церкву Преображення Господнього збудували з каменю. Дерев’яною була лише дзвіниця. У “Словнику географічному Королівства Польського” написано, що поруч із церквою був старовинний двір з садком.

Фундатором храму став місцевий поміщик Хоєцький. У деяких джерелах його називають Францишек, в інших - Франтішек. Хоєцький був успішним військовим. Він був намісником Київського воєводи, а також комендантом Бердичівської фортеці.

У Поличинцях, які отримав від Михайла Тишкевича, він вирішив збудувати храм із каменю. Він зараховувався до церков шостого класу.

►Світлина проекту "Українські архітектурні пам'ятки. Спадщина"

До речі, на деяких цеглинах церкви збереглося клеймо її фундатора. Зазначимо, що спершу церква Преображення Господнього діяла як уніатська і лише з часом стала православною.

Потаємні ходи у стінах

Позаяк дзвіниця була дерев’яною, через деякий час після побудови матеріал почав псуватися і постало питання про її реконструкцію. Але коштів на це не було. Тому Болеслав Хоєцький, нащадок фундатора церкви, написав листа з проханням виділити гроші на ремонт дзвіниці. У другій половині 1870-их років у Свято-Преображенській церкві встановили нову дзвіницю.

Трохи раніше, у 1864 році у храмі, очевидно, провели ремонтні роботи. Адже тодішньому священику поличинецької церкви Михайлу Цикаловському подарували набедреник за приведення храму до належного стану і за сумлінне виконання пастирського обов’язку.

Родзинкою церкви у Поличинцях є внутрішні ходи у стінах. Їх два.

►Хід у стіні. Світлина проекту "Українські архітектурні пам'ятки. Спадщина"

Один хід веде до хорів, інший до вівтаря. Цим самим церква нагадує фортецю.

►Світлина проекту "Українські архітектурні пам'ятки. Спадщина"

Можливо, Хоєцький захотів звести храм із потаємними ходами, бо був військовим. Або ж такий тип побудови був обраний через те, що наші землі часто піддавалися набігам татар. А тому селяни у випадку чергового нападу могли б заховатися у церкві-фортеці.

Братство

При церкві у Поличинцях протягом двох років діяло братство. Воно перестало функціонувати у 1908 році. Братство розміщувалося у будівлі на території храму.

У ті часи діяльність церковних братств та попечительств була широко розповсюджена. Вони займалися фінансовими справами та благодійністю. Головною функцією братств та попечительств був нагляд за благоустроєм храму та забезпечення потреб парафії. Наприклад, його члени опікувалися облаштуванням будинків для причту. Це хата, у якій мешкали священнослужителі церкви. На території храму у Поличинцях такий будинок був.

Взагалі на території навколо церкви на початку ХХ століття було багато різних споруд. Серед них приміщення церковно-приходської школи, будинок священика, стайня.

Клітки для свиней з іконостасу

Серед ікон, що колись були у церкві, дві посідали вагоме місце. Це образ Матері Божої та Архангела Михаїла. Ці дві ікони перенесли до храму з церкви святого Онуфрія. Вони разом з індульгенцією були подаровані церковній парафії Папою Римським. Про це навіть згадується у тексті індульгенції. Ікона Божої Матері вважалася чудотворною.

Також у храмі був різьблений дерев’яний іконостас у стилі бароко. Його виготовили у середині ХІХ століття. Чотириярусний іконостас був висотою аж до купола. Кожен ярус відділявся різьбленим карнизом, на якому стояли дерев’яні фігури янголів. На жаль, його спіткала невтішна доля. У радянські часи іконостас розібрали і зробили з нього клітки для свинарника у колгоспі.

Постраждав не лише різьблений іконостас. Розбивали старовинні ікони. Хотіли зняти дзвони, але не змогли, тому підпалили дзвіницю. З рештою у 1950 році пам’ятку архітектури спершу закрили, а потім почали використовувати як складське приміщення.

►Храм всередині. Світлина проекту "Українські архітектурні пам'ятки. Спадщина"

Друге життя для храму почалося у 1979 році. Тоді приміщення церкви внесли до списку пам’яток національного значення. Згодом святиню почали реставрувати. До оновленого храму передали одне з двох старовинних Євангелій. Колись воно належало церкві. На початку 90-их його випадково знайшли у будинку, де колись жив сільський дяк. П’ятнадцять років тому старовинне Євангеліє вкрали.