«Той тиждень з його 10-денної відпустки був найщасливішим у моєму житті»

«Той тиждень з його 10-денної відпустки був найщасливішим у моєму житті»
  • Козятинська громада провела в останню путь ще одного Героя — Олександра Завідіна.
  • На третій день повномасштабної війни чоловіка призвали до війська. 15 жовтня Олександр загинув.
  • Ми зустрілися з його дружиною аби дізнатися більше про життя Героя

Олександр Завідін народився 22 січня 1984 року. Ріс доброю та життєрадісною дитиною. У 1991 році пішов до загальноосвітньої школи №4. По закінченні 9-го класу вступив до нашого КМВПУЗТ. 26 лютого 2022 року був призваний до в/ч А 3425,а 15 жовтня цього року Олександр загинув

Проводжала в останню дорогу Олександра Завідіна козятинська громада 19 жовтня. Біля будинку, де він жив з дружиною і дітьми, було багатолюдно. Серед тих, хто прийшов віддати дань пам’яті захиснику, були рідні і родичі, друзі та однокласники Олександра. Друзі пам’ятають його як людину, яка першою прийде на допомогу не тільки друзям чи знайомим, а зовсім сторонній для нього людині. 

— Нікого не залишить в біді, і ніколи нікого не підводив,  — казали вони. — Олександр добре вчився в школі, був розумним і добре розбирався в багатьох питаннях. Був чесним, справедливим і привітним до людей. Ми часто зверталися до нього за порадою. 

Службу Божу за загиблим воїном проводив священик Української Греко-Католицької церкви Антон Борис, а по завершенні заупокійної молитви траурна процесія взяла курс на площу міста. На розі вулиць Пилипа Орлика та Грушевського колона Олександра з’єдналася з траурною ходою загиблого на війні мешканця Іванковець Артема Москаля.

Обидва захисники воювали на різних фронтах та були родичами між собою і загинули в один день.Так, спільною процесією, обидві колони пішли на площу щоб з своїми захисниками прощалася громада. Поховали Олександра Завідіна на алеї слави міського кладовища

Щоб більше дізнатися за нашого Героя ми в четвер 21 жовтня зустрілися з дружиною Олександра пані Іриною. 

— Його дитинство пройшло у цій хаті. Виховувала Сашу його мама одна, без батька з півторарічного віку. Саша маленьким не був обділений теплом і материнською ласкою, а ставши дорослим сам став доброю чуйною людиною. Дуже добре вчився в школі, був у всьому відповідальним. Старався всіх підтримати, як кажуть і словом і ділом

— Від його шкільних друзів ми знаємо що ваш чоловік планував після 10 класів вступати до ВУЗу, але після 9 класу пішов вчитися на будівельника у нашому залізничному училищі?

— На то у нього були свої причини. У нього була дівчина, з якою він планував створити сім’ю.  До залізничного училища він вступив у 1999 році щоб мати професію і піти на роботу, а в 2001 у них з його першою дружиною народився син Віталій. Зараз це і мій старший син. Він вже одружений і захищає нашу землю у загоні спецпризначення.

— З передової вам Олександр часто телефонував?  

 — Телефонував по першій можливості. Він переживав за сім’ю. За зразкову службу його тричі відпускали додому у відпустку. Останній раз він приїздив в кінці вересня з великим букетом квітів. Його відпустили на 10 днів та був Саша вдома тільки тиждень. Тиждень найщасливіших днів мого всього життя. Гаряче на полі бою було. Не добувши 3-х днів 10 денної відпустки він одягнув нову форму і поїхав на передову. До Кропивницького я його проводжала. 2-го жовтня у Кропивницькому я бачилася з Сашою в останнє.

— Як Саша загинув?

—Він був навідником мінометного розрахунку. Загинув 15 жовтня 2022 року поблизу с.Новогреднєве Бориславського р-ну, Херсонської обл. при виконанні бойового завдання забезпечення здійснення заходів з національної безпеки 

— А якою справою найбільше ваш чоловік любив займатися у вільний від роботи час?

‘—Вільного часу у нього практично не було. Коли траплялися дні, коли він міг відпочити, то це був відпочинок на водокачці на риболовлі. Ще в ранньому дитинстві він ходив з дідом на рибу, а коли дідусь не мав можливості піти з внуком, то бабуся до гілки прив’язувала шнурка і Саша закидав і витягував вудку.

— Скільки років ви прожили разом?

— Ми з Сашею майже 8 років. Познайомились на хлібокомбінаті і були з ним разом поки смерть не розлучила. Спочатку були в цивільному шлюбі. Давно хотіли розписатися  та бракувало грошей на обручки, а життя таке, що на чомусь заощадити важко. Ми 14 травня цього року з ним розписалися і то шлюб був без урочистостей в режимі онлайн. Я в Козятині, а він на фронті, а 23 липня цього року ми таки купили обручки. Я прожила з ним мабуть найщасливішу частину свого життя. Він теж був щасливим всі 8 наших років та проклята війна забрала його і моє щастя. 

Читайте також:

Вони були родичами і загинули в один день: попрощалися з Артемом Москалем та Олександром Завідіним

 

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі (12)
  • Людмила Дєордієва

    Світла пам'ять Герою!
  • Natalja Trunjak

    Царство небесне
  • Лілія Бондар

    Вічна пам'ять Герою!
  • Таня Гуменюк

    Вічна пам'ять Герою!!!!

keyboard_arrow_up