Тут воював режисер «Кінг-Конга» і ловили трансвестита. Чим здивує нова книжка про місто

«Рестораном «Імператор» у свій час володіли два татари, брати Максютіни». Зоя Вільчинська розповіла цікаві факти зі своєї нової книги

Досліджувати історію малої Батьківщини Зоя Вільчинська почала ще наприкінці 70-их, коли працювала в залізничному училищі. Підштовхнув її до цього тато, який сам був істориком.

Батько у 17 пішов на фронт, тому улюбленим святом у родині був День перемоги. На 9 Травня він плакав і повторював: «За що ми воювали?!» Бабуся постійно казала «така брехлива совєцька власть». Майбутня дослідниця не могла зрозуміти, чому люди думають так. Це спонукало її шукати відповіді на свої запитання.

У 2013-му світ побачила її перша ґрунтовна праця «Наша історія», яка розповідає минувшину Козятинщини на тлі подій, що відбувалися в Україні в цілому. Наступного року вийшла друком «Наша історія: 20–30-ті роки». Цього року дослідниця планує видати нову працю про історію Козятина.

Нова книга вийде восени

— Як називатиметься ваша нова книга?

— «Наше місто Козятин (від залізничної станції до міста обласного підпорядкування)». Саме наше, бо моє — це щось приватне. А якщо я чогось досягла і надбала, якісь знання чи бачення, відкриття, я хочу ними поділитися з іншими. У цьому полягає сенс життя, що ти можеш передати свої знання. У цей критичний період важливо підняти ростки великого оптимізму і кращих надбань, які в нас були, а не втратити їх.

— Якою вона буде?

— У ній чотири великих розділи. Перший — Козятин у складі Російської імперії. Другий — Козятин в часи національно-визвольної боротьби 1917–21 років. Третій — Козятин часів радянсько-більшовицької доби. Четвертий — Козятин за часів незалежності. І в кінці багато додатків.

Нова книга буде цікава різним категоріям населення. Бо там немає рамок. Там є і мої роздуми. Я на власному прикладі показую, як ми маємо відкрити історію не лише кожен для себе, а й для всієї України. Бо ми всі діти пострадянської епохи і нас вчили по-іншому. Історія була суцільною політикою, і це, мабуть, найбільша шкода, завдана у 20 столітті.

— А за обсягом?

— Не менша, ніж дві моїх попередніх (сміється — авт.). Якщо вмістити усі ілюстрації та друкований матеріал.

— Коли плануєте видати?

— Восени, якщо все буде добре.

У 20-ті тут був аеродром

— Якими джерелами ви користувались, окрім документів?

— Велике значення мають спогади чи сімейні архіви. Я дійшла до висновку: якщо ми пишемо щось велике з людським обличчям, його основа — це маленькі дрібнички.

Коли я писала свої перші дослідження, професори питали: «Навіщо ви ці прізвища вказуєте? Кому вони потрібні?» Але саме конкретне прізвище, місце події чи факт потім трансформується в новий напрямок дослідження. Саме з дрібниць відбувається підняття історії на поверхню. Наприклад, серед архівних документів я знайшла повідомлення з Росії 1986 року на ім’я міськвиконкому. Я беру цей пожовклий листочок. Там написано: «Що ви можете розповісти про Феодосєєва, оскільки у вас у 20-му році розташовувалися повітряно-плавальні війська?» Відповідь: «Ми нічого не знаємо».

Мене це зачепило. Коли я стала копати, то дізналася, що в Козятині в 20 році були бої з використанням найсучаснішої техніки на той період. А тоді був вибух науково-технічної революції: пароплави, пароходи, перші танки, хімічна зброя, літаки.

Перша світова закінчилася. На більшовиків наступали поляки. У них була сильна армія, бо всі країни Антанти стали на їх бік. І вони мали одну з найсучасніших авіацій.

Тоді у Козятині був аеродром. Він розташовувався там, де сьогодні училище. На цих літаках билися з більшовиками американці. Сам кінорежисер Купер (Меріан Купер, творець фільму «Кінг-Конг» — авт.) у Козятині воював і писав про наше місто.

Три вокзали — це міф

— Чи прочитаємо у вашій книзі щось нове про вокзал?

— Так. Це взагалі унікальна тема. Нам відомо, що була книжка «Путівник» про залізницю, де згадувався вокзал. Там він описувався як «один із найкращих вокзалів російської залізничної мережі». Далі цього не йшло. А я стільки знайшла матеріалів і документів! Вони виходять не просто за межі України, а й за межі колишнього СРСР.

Наприклад, наш ресторан «Імператор». Ним у свій час володіли два татари, брати Максютіни. І у нас була вулиця Максютінська. Ці брати описували, яке було обслуговування, зал, ставлення до відвідувачів.

Тут були всі діячі культури Російської імперії. Бо всі дороги ведуть через Козятин. Жодної станції немає, щоб залізничні лінії йшли на чотири сторони світу.

Тут був Єсенін. Поета взяли в санітарний батальйон, щоб він не загинув на фронті. Є його фото на станції Козятин біля санітарного вагона.

Тут був Чайковський, Ахматова. В останньої є вірш, написаний на листівці зі штампом міста.

Микола ІІ був тут не раз. З тих документів, що я дослідила, він приїздив у 80–90-ті роки, в 1904-му, 1916-му.

— Я читала, що до побудови пасажирського вокзалу у місті функціонувало два інших. Чи так це?

— Не зовсім. Історично вважалося, що їх було три — перший на Винниченка, Уманський і пасажирський. Але коли я дослідила, виявилося, що у нас ніколи не було Уманського вокзалу. Він не міг існувати.

У дореволюційному довіднику допущена помилка. Там написано, що у 1883 році уманська гілка вже була побудована. Насправді тоді була тільки розвідка. Лише починали зв’язувати Козятин зі сходом. Бо було важливо перевозити цукрову сировину вглиб імперії.

Відомі діячі

— Про яких відомих людей, які мають стосунок до нашого міста, ви пишете у новій книзі?

— Їх багато, до того ж таких, про яких ми не чули.

Олександр Вінтер був учнем нашого училища в 19 столітті. Він став відомим вченим-енергетиком і керував будівництвом Дніпровської ГЕС, першої найбільшої в Європі.

Скоропадський (Павло, Гетьман Української держави — авт.) більше місяця був тут, коли відбувся переворот і до влади прийшли більшовики. Кому-кому, а йому точно треба встановити меморіальну дошку.

Пінтас Красний, який під час першої революції провадив активну діяльність, за що був заарештований. У роки реакції був ініціатором створення соціал-демократичної партії в Козятині. Був міністром в уряді УНР. У різних джерелах - різна інформація про те, де він народився. Але більшість сходяться до того, що він уродженець Самгородка. Хоча все життя прожив у Козятині.

Священник Шараєвський (Нестор — авт.). Він стояв біля витоків створення Української Автокефальної Церкви, був заступником київського Митрополита. І єдиний, хто похований на території Софіївського собору.

Був тут Ціпріанович. Він був засновником чорносотенних загонів.

Проводили змагання поштових голубів

— Що вас вразило найбільше під час роботи над книгою?

— Період у складі Російської імперії. Він був закритий, ми про нього майже нічого не знали, окрім народовольців, відміни кріпосного права.

Виявилося, що питання трансвеститів було ще у 20 столітті. У 1908 році в Козятині на вокзалі зловили чоловіка, який переодягнувся в жінку. Уявляєте собі, на той час з тими устоями, моральними чеснотами! Він переодягнувся, щоб поїхати у Могилів за квитком, виписаним на ім’я жінки. На Київ проскочив, а в Козятині його жандарми зловили.

— Чи знайшли цікаві факти про культурне життя в дореволюційний період?

— У 1892 році в Козятині проводилися змагання поштових голубів Південно-західного краю. Саме тут цих голубів почали культивувати. Щорічно влаштовували змагання. З Києва частину голубів пускали по Дніпру, а частину привозили сюди і випускали.

Цього року помер Валентин Гаєвський. Він розводив поштових голубів. Щорічно на День міста він робив виставку. Більш ніж через сто років ці традиції відродилися, певно, десь на генному рівні.

— Що ще цікавого про ту добу ми прочитаємо у вашій книзі?

— Мені пощастило знайти документи Козятинського жандармського управління. Вони всі йдуть під грифом «таємно». У нас тут був ротмістр Глаголєв. Він працював тут з 1905-го до Лютневої революції. Саме він запропонував створити воєнізовану охорону на території Російської імперії.

Як Козятин з’явився на мапі світу

Наша співрозмовниця розповіла, що наприкінці ХІХ століття вирішили побудувати три містечка при станціях: Козятин, Жмеринку і Фастів. Розробляв плани полковник Копанський.

— Я здивувалася, чому не архітектор?! — каже Зоя Вільчинська. — А тому, що ці три станції будувалися як військові стратегічні об’єкти. Залізниця взагалі була побудована для військових потреб.

Перший план міста затвердили у 1875 році. Згодом воно почало розбудовуватися. З’явилися осередки культури — церква, костел, дві синагоги.

— Можливо, одна з них була на місці колишнього ліцею, де зараз Центр надання адміністративних послуг, — продовжує історик. — Це була звичайна хата.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.