Секрет від козятинського довгожителя: "Бути постійно у русі"

Секрет від козятинського довгожителя: "Бути постійно у русі"

Довгожитель. Народився він в далекому 1929 році в селянській сім’ї у Вернигородку Козятинського району. Там він ріс, пас худобу, ловив рибу. На березі річки Гуйви пройшло його дитинство і юність. У селі він зустрів своє перше, єдине і вічне кохання

З Петром Давидовичем ми знайомі вже декілька років. Як співрозмовник він дуже цікавий і розумний чоловік. Зустрівшись перед його ювілеєм, ми запитали в нього, який, на його думку, є рецепт довголіття. Подумавши трохи, він покликав дружину Вікторію. Вони будь-які рішення приймають обоє. Першим знайшов відповідь голова сімейства. Каже, я щоб стільки фізично не працював, то мабуть стільки не прожив би.

- Бути постійно в русі - то й старіти ніколи, - стверджує він. А Вікторія Михайлівна вважає, що супутником довголіттяє є життя без шкідливих звичок.

Третьою причиною феномену довголіття є життя без частих стресових ситуацій. Наш герой ніколи не панікував у складних життєвих ситуаціях. У дитинстві в голодний рік був оптимістом, коли  серед продуктів харчування був лише бур’ян, лобода та корінці. Маючи перспективу стати машиністом потяга, перейшов добровільно механіком рефрижераторної секції у Фастів. Почавши на новому місці з нуля, добився визнання на роботі, став наставником молоді на виробництві. Вважав, що з кожної складної ситуації є вихід і завжди знаходив його.

Перше випробування на Петра Давидовича випало в голодний 33 рік. Той рік пережили не всі члени його родини. Братик і сестричка не могли їсти гнилу картоплю чи суху лободу, збирану в полі.

Друге випробування припало на нього в роки Другої світової війни. Батько 11-річного Петра пішов на фронт. Остався він опорою матері. За війну згадує неохоче, каже, що його згадувати. Німці були в Козятині, а наші поліцаї були гіршими за німців.

У 46-ому закінчив семилітку. Пригадує випускний вечір і зустріч шкільного світанку. А ще каже, на випускний вечір в школі зробили морозиво. Для нас, випускників, то було зворушливе дійство.

Після школи вступив у Козятинське залізничне училище. Закінчивши його в 1948 році, став водити «овечки, щуки, лебідки» так в народі називали паровози марок «ОВ» «Щ» «Л».

У 55-ому пішов у армію де був спочатку учнем, а потім інструктором радистів. Демобілізувавшись, повернувся в рідні краї. Відновився на роботу в депо. Обзавівся сім’єю, жили з дружиною в Козятині. І тут нове випробування.

Депо, що було на другому Козятині, приєднали до «Локомотивного» депо. З’явилося багато зайвих бригад. Локомотивщикам запропонували добровільно перевестися в механніки рефрижераторних секцій. Став Петро Давидович виробничим добровольцем. На новому місці доробив до пенсії. Звідти пішов на заслужений відпочинок. Тільки не хотілося нашому співрозмовнику відпочивати. Закінчивши курси оператора газових котелень, влаштувався на роботу, де працював ще вісім років. А в 1992 році завершив свій трудовий шлях.

Дружина Вікторія Михайлівна, починаючи з 1957 року, весь час була опорою Петру Давидовичу. Він тижнями був на роботі, а вона самотужки виховувала дітей. Діти виросли освіченими і люблять безмежно обох батьків. Дочка Валентина працює в інституті гідроенергетики, а син Ігор -  інженер Укртрансгазу. Позаяк вона обоє знаходять час, щоб приїхати до батьків.

З підтримкою дітей матеріальне становище в 62-річного подружжя Сверделів майже ідеальне. «Якби в мої роки ще таким ідеальним було здоров’я», - сказав і сміється. Далися взнаки відпочиваючому залізничнику постійні протяги, коли працював на паровозі.

Більше питань ми нашому герою не ставили. Що хотів розповісти, розповів. Тож, побажавши здоров’я героїчній парі та подякувавши їх за гостинність і людяність, ми поїхали. Та й на годиннику була 20-та година. Час відпочивати тим, хто тільки душею молодий.

Читайте також подібні історії:

 

Коментарі (1)
  • RIA-Козятин

    Підписуйтесь на канал у інстаграмі ria_kazatin_ria https://www.instagram.com/ria_kazatin_ria/
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up