В Козятині «замироточила» газета (ах-ха-ха)

Читайте бульбашкину газету

Це диво сталося, коли одна з кишенькових газет немаленького надрукувала статтю під назвою “Розстріляна надія на краще майбутнє” із фотографією родини останнього російського імператора Миколи ІІ.

Монархісти, вперед!

Дякуючи цій публікації, усі приховані монархісти Козятина (яких у нас, виявляється, аж до чортиків) тепер можуть вільно молитися на портрет “злодейски убитого государя”, цілувати у лобик та зі слізьми на очах розповідати йому про своє жалюгідне життя. Газета переплюнула навіть колишню прокуроршу Криму Наталію Поклонську (Няшу),  яка фанатично обожнює царя і носиться з портретом, як дурепа.

Тепер місцеві монархісти можуть вийти з підпілля і сміливо питати один одного: ”Вы в каком полку служили, сударь?” Можливо, прийшовши до міської ради, ми побачимо там великий портрет «государя» на весь зріст, у надраєних чоботях та з накрученими вусами. Чиновники і міський голова теж будуть одягнуті у військові мундири зразка 1905 року?

Посібник дурощів

Стаття є відвертим глупством. Спочатку автор розповів, як у Єкатеринбурзі більшовики розстріляли царя та його родину. Навівши уривок з якоїсь книги, навіть не вказав джерела. Потім з душевним схлипуванням розповів про те, як багато цар Микола ІІ зробив для Козятина. Наприклад, “Але однозначно все будувалося з погодженням та доброї волі царської родини, тому саме їм, і власне члену сім’ї Миколі ІІ завдячуємо появою депо, залізничних станцій, вокзалу. Хочеться порозмірковувати, де б ми були та чи існувало наше місто, якщо б не царський наказ про будівництво вокзалу?” Далі повна маячня: ”Якщо більшовики не прийшли до влади, а історично склалося так, що Микола ІІ продовжував своє правління, хто знає, можливо, ми б досягнули у своєму розвитку, скажімо, Велику Британію і зараз Україна була на одній лінії розвитку.” І вже  зовсім божевільний висновок, від якого очманіти можна: “Розстріл царської родини це втрата надії на краще.”

А Ніколаю сподобалась кишенькова

«Святий Миколай»…

Чому і за чим так сумує автор, що так щемить йому? Чому  жалкує за розстріляним царем, якого у народі назвали «Микола Кривавий»? Потрібно пригадати, що собою являли той цар і Російська імперія, яку ототожнювали з «тюрмою народів». Те, що Микола ІІ дійсно був «членом», не підлягає жодним сумнівам. Він — одна з найжахливіших постатей у російській історії. Бездарний політик і військовий, він програв дві  війни: Русько-Японську, де потопив два своїх флоти, втратив Маньчжурію і вбив тисячі вояків. Потім — Першу світову, на якій загинули мільйони. У Москві з його вини сталася кривава Хода, а у Петербурзі розстріляли мирну демонстрацію. У 1905 році він придушив повстання у Москві, а у Козятині царські вояки розстріляли залізничників, що вийшли на мирний страйк. Певно, автору не відомі терміни «столипінський галстук» та «столипінські вагони»? Перший — це особливий зашморг, на якому вішали приречених, а другий - це вагони, у яких везли на каторгу. Ці винаходи належать царському поплічнику,  прем’єр-міністру Столипіну, якого застрелили у Києві. Отож, теза про те, що з Миколою ІІ ми могли б досягти якогось розвитку, виглядає щонайменше глупством. На яке майбутнє могла розраховувати Україна у лабетах страшної, вкритої тюрмами, як коростою, імперії?

Один рубав голови, інша «виривала» язики  

Ризикну припустити, що, розстрілявши царя і його родину, народ таким чином порахувався з Романовими за всі триста років кривавого панування. Наведу лише два приклади: напівбожевільний цар Петро особисто рубав голови стрільцям, а цариця Єлизавета, його улюблена донечка, ”милостиво” дозволила замінити смертну кару у деяких випадках вириванням язика та етапом до Сибіру.

Комусь дуже жаль розстріляних жінок і дівчаток цієї родини? Краще схилимо голови за дітьми і жінками, яких убивали багнетами царські вояки у зруйнованому Батурині. Давайте пожаліємо замордованих російськими самодурами-поміщиками жінок та згадаємо закатованих українців у російських тюрмах. Екскурс в історію жахливий. Знищення царицею Катериною-ІІ Запорізької Січі, ліквідація Гетьманщини, страшні роки огидного і аморального кріпацтва в Україні. Додамо сюди особливий циркуляр 1863 року міністра внутрішніх справ Росії Петра Валуєва про заборону української мови. Список принижень нашого народу безкінечний. За часів Романових він пролив стільки крові і сліз, що ота імперія в них мала б захлинутися!

“Пили хорошо, пили крепко…”!

Поки що Росії, яка по суті є досі “самодержавною”,  все сходить з рук. Частково саме тому, що є тлумачення  історії такими “писаками”. Стаття невдала не тільки технічно (адже в ній купа мовних помилок). З точки зору історії вона неправдива, адже автор більш, ніж недолуго, оперує фактами. Розповідаючи про страшні наслідки радянщини, він чомусь забуває про те, що саме Радянський Союз став нащадком  Російської імперії. Усе найгірше, найжахливіше взяли саме з досвіду правління Романових, ще більше його удосконалили і розвинули. Отож, немає жодних підстав ридати за отим самодержцем-невдахою, який любив стріляти ворон і писав у щоденнику: “Вчера пили  в Гвардейском корпусе, пили хорошо, пили крепко…”

Наші “Няші” в місті

Перекинемо місток у наш час і запитаємо: чому, коли фактично ми знаходимося у стані війни з Росією, виходить з друку така дурня? Навіщо це робити? Куди дивиться редактор, радники, мер? Найбільше шокує те, що ця стаття стоїть на першій сторінці газети, яка презентує себе як “соціально-культурне видання” і є офіційним друкованим органом міської ради! Виходить, що  думку та позицію політично безграмотного автора розділяють міський голова, секретар міської ради, з “благословення” яких виходить та  газета. Виникає думка, що у Козятині є свої “Няші”, свої “Поклонські”, а міськрада стала маленьким центром «сепаратизму». Як інакше сприймати той “опус”?

Олександр ФРОНЗАК

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.