Вікторії Коробковій 93! Про її життя, війну і батька…

Вікторії Коробковій 93! Про її життя, війну і батька…
Вікторія Сафронівна. Біля свого будинку в Кашперівці
  • Довгожитель. У Кашперівці Козятинського району 93 роки тому народилася чудова жінка Вікторія Коробкова.
  • Про своє життя вона розповіла декілька епізодів.
  • Про те, що було на її віку, можна написати не одну книгу

З Вікторією Савронівною ми познайомились на автобусній зупинці мікрорайону ПРБ. Вона звикла бути в русі, хоче щось творити власними руками. Її дочка Тетяна з любові до матері не дає їй працювати фізично. Роки таки беруть своє. А щоб не обмежувати матір у русі, дочка рекомендує їй прогулянки містом. Так вона трудиться і відпочиває. Іноді знаходить собі співрозмовників. Так сталося і в нашій історії.

Народилася наша героїня 7 вересня 1925 року в селянській сім’ї.

— У шестирічному віці, - каже наша співрозмовниця. - Я пасла корову. Як підходила моя черга пасти череду, була від того не у великому захваті. Мені хотілося бути з матір’ю, йти в ланку сапати буряки.

У 1932 році пішла до школи, яку закінчила в 39-у. Після школи вступила на курси медичних сестер у Новостройку. Тоді так називали приміщення школи №1. Тільки отримати посвідчення медичного спеціаліста мені не судилося. У 1941 році почалася Друга світова війна. Таке повідомлення застало нас з мамою на ринку села Білопілля.  Ми поїхали туди, щоб купити мені одяг з першої моєї стипендії.

- І що ви купили?

—Тоді на 30 рублів можна було купити багато вбрання.

- Приміщення, де ви навчалися, зайняли німці?

— Клас, де вчилися майбутні медсестри, закрили. А з приходом окупанта Новобудова стала німецькою комендатурою. Тож довелось повернутися в Кашперівку і знов, як в дитячі роки, в ланці сапати буряки.

- Ви більше 2-ох років були в окупації, серед німців порядні люди були?

— У окупації я, мабуть, була більше 5-ти років Протягом двох перших років війни я тричі потрапляла в списки українців, яких мали відправити в Німеччину. Два рази сільський староста жандармерії, який поклав око на мене, як на майбутню невістку, мене милував. А на третій раз вирішив відправити дівчину мрії свого сина в далеку дорогу товарняками.

Кінцевою зупинкою українок з Козятинщини стало німецьке місто Лімгейм, що за сотню кілометрів від Мюнхена. Нас як новоприбулих працівниць розмістили в бараку з солом’яною підстілкою. Усі ми стали працівниками пілотно-макетної фабрики. Іноді за потребою робочої сили дівчат забирали на місяць на сільськогосподарські роботи. Потрапила в загін хліборобів і я, хоча майстер фабрики, чех Йозеф, не подавав мене в списки. Мені хотілося бути поруч зі своєю подругою Євгенією і я настояла, щоб включив майстер в списки й мене. Аби ж то я знала, що разом з подругою мені не бути.  Доведеться працювати одній в сім’ї німецьких нелюдів, які вимагали ударної праці при поганому харчуванні і нелюдських умовах праці.

Коли Вікторія Савронівна через місяць повернулася на фабрику, майстер Йозеф, нічого не запитуючи дівчину, сказав: “Я ж тобі говорив, що там не солодко. Добре, що не пропала — живою повернулася”.

— Майстер Йозеф як людина був добрим?

— Дуже добрим. Можна сказати, що він жалів мене, бо я була там найменша. Тільки в 45-у Лемгейм зайняли американці. Фабрику перевели з працівниками в місто Кінзбург. Туди навідалися  радянські військові і Йозефа я більше не бачила. Тільки замість повернення остарбайтерів на рідну землю, нас затримали для збору сільськогосподарської продукції радянські військові. У якому місці трудилися, я не знаю. У полі працювали та й все.

— А коли вас по справжньому звільнили?

— Тільки після збору хліба в Німеччині наших дівчат повезли в рідні краї.

Приїхавши в Козятин, Женя пішла за покупкою. Та зустріла на вокзалі мого батька. Коли привела його до мене, яка ж то була зустріч.

- Та зустріч з батьком залишається найбільш яскравою у вашому житті?

— Да, зустріч з батьком на Козятинському вокзалі і народження дітей.

— Після приїзду додому, які були плани?

— Після приїзду в Кашперівку вирішила продовжити незавершене навчання. Перебралася в місто Козятин, в хатину свого двоюрідного брата-інкасатора. Брат познайомив сестричку зі своїм товаришем та напарником. У нас з товаришем брата зав’язалася спільна зацікавленість одне одним. А.серйозні наміри хлопця завершились шлюбом зі мною. Ставши подружньою парою, ми звили власне гніздечко.

З чоловіком виростили і виховали двох чудових доньок. А коли дівчатка стали майже дорослими, голова сімейства дозволив мені працювати за спеціальністю.

Тільки працювати медсестрою нашій героїні вже не хотілося. Поки виросли діти, стала вона фаховим кравцем. Тож пішла працювати на швейну фабрику. Звідки вийшла на пенсію. У такому статусі вона перебуває вже 38 років

Як живеться тепер Вікторії Сафронівні? Вона відповідає:

— Коли була молодою, думала за дітей і чоловіка, який, на жаль, вже багато років перестав для мене бути підтримкою. Зараз переживаю за внучку та правнуків.

- А в чому, на вашу думку, криється причина довголіття?

— Я вважаю, що потрібно постійно бути в русі. У деякій мірі проявом довголіття може бути генетика роду. Мої батьки жили до 90. Можливо причиною довголіття є ритм життя чи екологічна складова. Ви такі питання, - каже довгожителька, - моїй дочці Тані задавайте. Вона краще знає, як правильно сказати.

Більше питань ми Вікторії Коробковій не ставили. Вона розповіла більше, ніж ми надіялися. Скоро час обіду. Після чого пані Тетяна відправить свою неньку в прогулянкове турне. У ньому вона зустріне цікавих людей і через 3 години повернеться додому.

Читайте ще:

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі (2)
  • Таня Янковчук

    я знаю Вікторію Сафроновну ( тьотя Вітя) ми так її звали, коли робили на шв фабриці у Козятині. Дуже позитивнв людина. ЗДОРОВ"Я ВАМ і многая літа.
  • RIA-Козятин

    Підписуйтесь на канал у інстаграмі ria_kazatin_ria https://www.instagram.com/ria_kazatin_ria/
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up