«Вони в цей же день були повішені». Про наших підпільників

Григорій Кондрацький. Фото з сайту Музею історії міста

У роки Другої світової війни з німецькими військами боролися не лише танками, автоматами та кулеметами. Був ще один спосіб, беззбройний, тихий, прихований. Так протистояли окупантам люди в тилу, що звалися підпільниками. У Козятині була ціла організація, що називалася «Залізничник».

Стратили у центрі міста

На центральній площі, на розі вулиць Героїв Майдану та Пилипа Орлика є пам’ятний знак радянських часів з двома світлинами.

Щороку 31 січня сюди приходять покласти квіти і вшанувати тих, у пам’ять про кого монумент встановили.

Історик Зоя Вільчинська знайшла у музеї школи-інтернат-гімназії №6 документи, що підтверджують: Сербіна та Кондрацького дійсно стратили у центрі міста. Про це свідчать довідки-підтвердження очевидців.

«Я, Маркес Іван Йосипович, колишній командир партизанського підрозділу партизанського загону №105, дійсно підтверджую, що гр. Сербін Іван Іванович був повішений фашистським гестапо взимку 1942 року за участь у партизанському русі в тилу гітлерівських загарбників», - йдеться у документі, датованому 1952 роком.

«Я, Левицький Іван Андрійович, при німцях не працював ніде, а був у підсобному цеху партизанського загону під керівництвом тов. Мозгового і про тов. Сербіна І. І. знаю добре. За що його повісила німецька жандармерія - за те, що він мав зв’язок із партизанами і за те, що мав приймач і міг слухати Москву, де був спійманий на місці злочину і арештований. А через три доби був повішений на території Червоної площі Леніна (нині площа Героїв Майдану - авт.) у м. Козятин з тов. Кондрацьким», - йдеться у другому документі.

Як саме стратили Сербіна і Кондрацього, можна дізнатися зі спогадів Івана Попова, керівника підпільної організації «Залізничник»:

«Вранці поліція почала зганяти населення міста на площу, розташовану біля колишньої будівлі райорганізації. Був мороз, близько 25 градусів. Сербіна і його товаришів вивезли з воріт гестапо у санях. Вони були знівечені катуванням: обличчя в синцях, босі, в закривавлених натільних сорочках. Сани підвезли їх до телеграфного стовпа, на якому прикріплено чотири мотузяних петлі. Всі вони в цей же день були повішені. Коли накинули петлю на шию Вані Сербіну, він став на весь зріст, окинув поглядом народ і крикнув, загрожуючи кулаком у бік гестапівців: «За Батьківщину! За партію! Смерть фашистам!»

Чим займалися Сербін і Кондрацький?

Як йдеться на сайті Музею історії міста, Іван Сербін був етнічним болгарином. Народився 1915-го року на Одещині. До Козятина приїхав вчитися на машиніста.

►Іван Сербін з дружиною Іриною. Фото з сайту Музею історії міста

Про підпільників є також згадка у каталогу «Козятин. Путівник», що вийшов друком 

1979 року. Там написано, що Сербін до війни працював машиністом. Німці призначили його керівником паровозного депо. Але помітили, що почастішали диверсії: паровози ремонтували дуже довго, а графіки вантажоперевезень постійно зривалися.

«Гестапівці почали стежити за Сербіним, запідозривши, що все це відбувається не без його участі. Він був заарештований в той момент, коли приймав радіопередачу з Москви. На допитах фашисти жорстоко катували Сербіна, але він мужньо витримав усі муки й нікого не виказав», - йдеться у джерелі.

Григорій Кондрацький родом з Житомирщини. Його родина до приходу радянської влади була заможною, але її розкуркулили. Переїхав з родиною до нашого міста у 1938 році. Працював у паровозному депо. У 1940 його вдруге призвали до армії. Про це ми прочитали на сайті Музею історії міста.

«Опинившись в оточенні, він потрапив до табору військовополонених, втік звідти і повернувся до Козятина, де став активним учасником підпільної антифашистської боротьби», – написано у каталогу «Козятин. Путівник».

На честь підпільників у нашому місті названо дві вулиці і два провулки. Вулиця Сербіна розташована у східній частині міста (мікрорайон Талимонівка). У вищезгаданому каталозі вказано, що Іван Сербін колись на цій вулиці проживав. Вулиця Кондрацького неподалік управління газового господарства.

Як розповіла газеті «RIA» директор Музею історії міста Лілія Макаревич, родичі Івана Сербіна проживають у Козятині, а родичі Григорія Кондрацького виїхали з міста.

— У Козятині живе Людмила Сербіна, дружина Миколи, сина Сербіна. Сам Микола покінчив з життям. Один із синів Кондрацького живе у Вінниці, інший — у Івано-Франківську, — каже Лілія Макаревич.

Ми пробували зв’язатися з Людмилою Сербіною, невісткою Івана Сербіна, але на телефонний дзвінок ніхто не відповів. 

Врятували від знищення вокзал

Працівник державного архіву Вінницької області Ігор Гуменюк вивчав діяльність підпільної організації «Залізничник». У одній зі своїх наукових статей дослідник пише, що, згідно з архівними документами, «Залізничник» проіснував з кінця 1941-го до 1943 року. Офіційно до лав організації входило 24 особи. Ще 33 учасники займалися агітацією: роздавали листівки, вели пропаганду тощо.

Керував організацією Іван Попов. У ті роки він використовував вигадане ім’я Анатолій Доля. Разом з дружиною він оселився у Козятині та влаштувався на роботу до інкубаційної станції, що дало змогу залишитись у місті і не привертати до себе зайвої уваги. Згодом познайомився з козятинськими залізничниками, серед яких був Сербін.

Головними учасниками «Залізничника» були сам Попов, Костянтин Горбанюк, у якого він орендував житло, Іван Сербін, Петро Зарудний, Павло Ярош, а також Григорук та Загаєв.

Підпільники діяли у двох напрямках: частина учасників була задіяна у сільському господарстві, інша частина займалась шкідництвом на залізниці. Підпільники відбирали худобу, яку збиралися відправляти до Німеччини, а за можливості труїли у ветлікарні, зривали поїзну роботу, збирали інформацію про рух потягів, що йдуть на схід, викрадали вибухівку тощо.

Були серед підпільників і працівники залізничної лікарні. Вони видавали козятинчанам липові довідки про хвороби, щоб тих не вивозили на роботу до Німеччини.

►Тут катували підпільників. Фото зі сторінки Музею історії міста у Фейсбук

Страта Сербіна пожвавила діяльність підпільників. Микола Седлецький вбив німецького керівника депо, Павло Ярош закликав виводити з ладу паровози.

Наприкінці грудня 1943-го почалася наступальна операція радянських військ на Житомир і Бердичів. Працівники станції Козятин дізналися, що німці збираються замінувати блокпости, депо та вокзал. Вибухівку вони залишили у чотирьох вагонах, які стояли на колії за нафтобазою. В окремих вагонах сиділи підривники.

«Вночі з 27 на 28 грудня 1943 року робітники Бойко, Горбенко, Стефанський, Седлецький, Підгородинський та Андрєєв провели підготовку до диверсії та зранку підірвали вагони з вибухівкою за допомогою детонаторів», - пише Ігор Гуменюк у своїй науковій статті.

Тож козятинські підпільники врятували від знищення перлину нашого міста - старовинний вокзал.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.