Вусаті дівчата, фламенко й саксофон: чим вражали «водограївці»

Вусаті дівчата, фламенко й саксофон: чим вражали «водограївці»
Жартівливий танець «Ех, Маруся». Нехай вуса не вводять вас в оману — це дівчата

Шоу. У будинку культури танцюристи з колективу «Водограй» Махнівської музичної школи дали гала-концерт. Юнаки й дівчата демонстрували вміння в народних та сучасних танцях. На сцену також вийшли вокальні колективи та саксофоніст

Шестирічна Аня Баранчук займається танцями вже другий рік. Батьки віддали її для того, щоб у дівчинки була розтяжка й гарна постава. Мама каже, перші два заняття плакала й ходити не хотіла, на третьому сподобалося. На звітному концерті танцювала танець із парасольками у японському стилі.

— Як на мене, він для дітей трохи заскладний, — каже Оксана, мама юної танцівниці. — Костюми в нас дуже гарні. Їх шили з клубу. Ми лише здавали кошти, а швею шукав будинок культури. Шкода, що викладач від нас йде. Вона гарно займається з дітьми.

Василь Штельмах віртуозно зіграв на саксофоні. Він подарував гостям свята дві композиції

 

«Виходити на публіку не боюся»

Дмитро Слубський займається танцями в стилі хіп-хоп. Хист до цього виду мистецтва відкрив у себе півроку тому. Каже, його вже давно запрошували на гурток, але спершу він відмовлявся. Коли ж вирішив піти, зрозумів, що це йому до душі. На концерті разом зі своїм колективом танцював під пісню Дмитра Монатіка «То, от чего без ума».

— Виходити на публіку вже не боюся, — каже хлопець. — Перші рази було страшно. Але багато виступав і кожен наступний раз боявся все менше. Ми вже виходили на сцену в Умані, Глухівцях і рідному Бродецькому. У нас дружний колектив. Ми всі з однієї школи. Тому нам легко порозумітися.

Танець «Перлина Сходу». На сцені хореограф Олена Поночовна разом зі своїми вихованками

Комп’ютери й танці

П’ятнадцятирічна Софія Паламарченко мріє стати програмістом. Проте захоплення комп’ютерами не заважає їй передавати емоції мовою тіла. Уже сім років дівчина вивчає різні стилі: хіп-хоп, джаз-фанк, українські народні та танці народів світу, балет, модерн. Останній їй імпонує найбільше.

— Виступів багато, треба переодягатися швидко, — розповідає Софія. — Коли встигаю, коли ні. Часом одягаємося за лаштунками перед самісіньким виходом. Мені трохи складно поєднувати різні стилі. Хіп-хоп — це не моє. Складно всі рухи виконувати. Мені подобається модерн. Бо він плавніший, багато рухів із розтяжкою. У цьому стилі ми показуємо танець «Крик душі».

Експресивне фламенко. Цей танець родом з Іспанії

Останній концерт

На постановку цього номера хореографа Олену Поночовну надихнула історія життя незрячого скрипаля із Козятина. Але у своєму виступі вона зобразила його глухо-німим.

— Він намагається за допомогою скрипки достукатися до людей, щоб вони не були егоїстичними, самозакоханими, — пояснює хореограф. — Щоб вони могли озирнутися й побачити, що відбувається навколо них, а не лише у їхньому мікросвіті. Взагалі ідеї з’являються так — я десь щось побачила, чи мені наснилося. А буває послухаю музику і вже під неї починаю щось фантазувати. А буває навпаки. Якась ідея зародилася, й ти шукаєш музику, яка їй відповідає.

Олена Поночовна з міста Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ). Тут у неї жили бабуся з дідусем. Так і потрапила до Махнівки, де п’ять років викладала хореографію в місцевій музичній школі.

— Я працювала в різних містах — й у Вінниці, і в Дніпродзержинську, — продовжує хореограф. — Але тут мене прийняли як члена сім’ї. Коли я приїхала сюди, мене шокувало те, що довелося й костюми придумувати, і шукати швею, яка зробить заміри і все пошиє. У провінційній Махнівці я багато чого навчилася. І бути режисером, і сценарії писати, і музику монтувати й писати, і придумувати вірші. Не навчилася лише стримувати емоції.

Народний аматорський вокальний ансамбль «Розмай». Жінки співали без музичного супровіду

Для Олени Поночовної цей звітний концерт став останнім у Махнівці. Так склалися обставини, що тепер жінка мусить повертатися до рідного Кам’янського. Не може говорити про це без сліз. Адже сумуватиме за своїми вихованцями.

— Їх у мене більше восьмидесяти, — говорить хореограф. — Деякі кажуть: «От ви поїдете, у вас таке життя, як колесо, і ви нас забудете». Але я їх ніколи не забуду. Вони — це 5 років мого життя. Я не шкодую ані трішки, що прийшла в цю родину. Вони підтримували мене всі — і діти, і батьки, і колеги. Допомагали всім — від тюлі, до шматка сала.

Олена Удвуд

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up