Як фаховий військовий став успішним фермером

Сергій Бенедичук планує засіяти 500 га землі

У роки дитинства Сергій мріяв стати кадровим військовим. Після закінчення школи він стає курсантом аеромобільного факультету Одеського інституту сухопутних військ. Завершив кар’єру військового в званні майора запасу. Він став цивільним тому, що зрозумів, найпотужніша зброя 21 століття — економіка.

Наразі він займається фермерством, орендує сотні гектарів землі в Козятинському районі. Власникам паїв відраховує 13 відсотків, хоча в середньому по області селяни отримують дев’ять. 

Чому він такий щирий, ми запитали в самого Сергія, а він відповів, що й бізнес повинен бути чесним. 

– А звідки у колишнього військового любов до землі взялася? 

– Я виріс біля землі в селі Махаринці. В юності вирішив стати військовим. А коли побачив справжню війну, яка приносить тільки голод і холод, а слідом приходить мародерство і насилля, тоді виходить вже інша реальність і абсолютно ніякої гордості, що ти чийсь захисник. Після гарячих точок служби в миротворчих контингентах і служби в АТО прийшов до висновку, що ніхто не нападе на сильного. Сильна країна — це сильна економіка. І складова економіки якраз в родючості української землі та умілого її використання. 

— Але спочатку ви не до землі подалися, а добровольцем в АТО. Розкажіть, як це було?

– Саме з початком війни відбулися зміни у моїй свідомості і житті. Коли в 2014 році почалася війна, я звернувся до свого керівництва з проханням направити мене в зону проведення Антитерористичної операції. Невдовзі я був направлений у зону діяльності сектору «Д». Основною задачею нашої служби було забезпечення порядку в зоні бойових дій. Адже в умовах, які там були, ніяка поліція ситуацію в цих населених пунктах не могла контролювати. А я мав досвід роботи саме в таких умовах, коли виконував задачі у складі миротворчої місії KFOR в Югославії. Маючи за плечима югославскій досвід, я розумів, що головна задача ворога на цьому етапі – це організація хаосу на нашій території. Ворог хотів переконати місцеве населення, що мир на цій території може бути тільки за умови – якщо він буде «русским миром».

— Сергію, з чого ви почали свій бізнес?

— Для накопичення стартового капіталу я подав свій бізнес-план на конкурс в Центр зайнятості та отримав на його реалізацію 60 тисяч гривень. Умовою отримання цих коштів стала реєстрація мене як фізичної особи-підприємця. Крім того, я вклав у майбутній агробізнес 50 тисяч гривень власних грошей, які отримав як вихідну допомогу за службу в армії. Отже почав я бізнес-проект зі 110 тисяч гривень, 2 га землі, плюс життєвий та армійський досвід і підтримка від держави.

— Сергію, нам відомо, що коли у вас було 30 га землі, ви власникам паїв платили більше, ніж арендар, який прийшов в агробізнес раніше за вас. Вам стали ставити палки в колеса. Навіть чимось заохотили ваших партнерів по бізнесу, з допомогою яких розвалилося ваше перше підприємство «Сан АгроСід». Зараз ваше нове підприємство «ТОВ Махаринецьке Агро» процвітає. Але у вас з’явився природний ворог  – обезводнення земель. Як ви маєте воювати з викликами природи? 

— Так, відрами носити воду на поля ніхто не буде. У першу чергу потрібна сівозміна — чергування культур з глибокою кореневою системою з культурами, коренева система яких витягує вологу зверху. Друге — дисковка та чизельний обробіток грунту. Задача фермера вологу в грунті не тільки зберегти, а й її накопичити. Третє — ранній посів ярих зернових і технічних культур, щоб мізер вологи, яка є в грунті, охопити та отримати якісні сходи. Для цього на сьогоднішній день є рідкі стартові добрива, які стимулюють розвиток кореневої системи на початкових етапах.

— А які ви будете в цьому році сіяти культури?

— Це — озима пшениця, яка була посіяна з осені і вже росте на полях.  Буде посіяна соя, ярий ячмінь, соняшник та кукурудза. Без двох останніх культур кукурудзи і соняшника вже не можна обійтися. Саме вони забезпечують економіку фермерських господарств. Ціна пшениці на сьогоднішній день не може забезпечити життєдіяльність господарства. Але ми майже в збиток будемо сіяти її. Тому що хліб, в основному, випікають з пшеничного борошна. Ячмінь будемо сіяти, для того щоб забезпечити пайовиків зерном. Соя стає культурою власної переробки і вона починає користуватися попитом.

— Що, на вашу думку, буде з українською землею, якщо її продадуть іноземцям, хто її буде обробляти?

— Обробляти землю будуть українці, які з господарів землі можуть стати батраками. Не думаю, що власники землі приїдуть сюди. Вони будуть сидіти за кордоном, а український селянин буде наймитом. Думаю, що якщо землю куплять представники іноземного капіталу, то з землею буде те, що з заводами. Повіривши, що кучеряво будем жити, українці стали батрачити на них.

– Які плани на майбутнє?

– Планів є багато. Тільки іноді бажання не завжди співпадають з можливостями. Планую засіяти в недалекому майбутньому півтисячі гектарів. 

Фото з особистого архіву Сергія Бенедичука

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.