Як пройшли в Козятині недільні проводи на міському і сільському кладовищі

Повномасштабне вторгнення, яке почалося 24 лютого, багато чого змінило у нашому житті. До суботи, 30 квітня, люди не знали іти до рідних на проводи чи ні. Відкинувши всі побоювання наші земляки взяли провідні кошики і пішли.

Спочатку ми побували на сільському кладовищі. Вразила не стільки кількість людей на кладовищі, як припаркованих на обочині автівок. Їх було як завжди у такий день, але стояли вони не так кучно, як зазвичай. Припаркуватися можна було на будь-якій частині дороги

Щодо проїзду, то на маршрутах 2, 3, 7 працювали додаткові дві машини. Як повідомив водій двійки вони їздили в цей день за звичним графіком і курсували їхні маршрутки між двома кладовищами. Графік під’їзду людей регулювали самі водії в телефонному режимі.

На цвинтарі кинулось в очі, що біля могилок майже не було ромів. В минулі роки їхня присутність багатьох дратувала. На ці проводи до них ставлення особливе, адже в окупованих містах роми викрали в орків не один танк. А з тим, що принесене на могилку можна забирати коли рідні підуть, роми не погодяться мабуть ніколи і ми звикли до цього.

Рядами могилок ходив священик Української церкви відспівував тих, хто відійшов у світ інший і окропив свяченою водою живих.





Як грім серед ясного неба нам почувся і руській язик і лунав він від священика російської церкви, який раніше заупокійну молитву проводив українською мовою. Звертаючись до всевишнього він тепер згадував царя і отєчєство.

На зворотному шляху ще раз поцікавились, як ходить транспорт перевізників. Дівчата, які чекали легковик, повідомили, що 20 хвилин тому відправилася «трійка». Запитали в жінок чи помітили вони, що на ці проводи щось змінилося? За всіх відповіла пані Галя, в якої дитинство і юність пройшла у місті Бар.

— На цих проводах на кладовищі не стало застільних поминок. Люди прийшли, віддали шану, а хто хоче пом’янути в інший спосіб, то можна зробити це вдома. У нас в Барі і раніше такого не було, в Козятині вже мабуть теж відходить. – сказала вона. Подякували ми «дівчатам» за таку позицію і взяли курс на міське кладовище.

Припаркуватись автівкою було багато можливостей. Найбільше людей було біля алеї слави, адже зовсім недавно відправилась на небо молодь у військовій формі. На їхні могили прийшли рідні, знайомі, друзі, однокласники героїв.

По всьому цвинтарі були групи людей великих родин, були й самотні, вони сиділи на лавочках і згадували близьку людину при житті.









На міському кладовищі було три священики. Представнику Української церкви роботи вистачало, за ним ходили люди, щоб замовити освячення могилки.

Отця Анатолія ми не бачили. За словами вірян церкви Ікони Божої матері він ходив рядами. Третій священик і на міське кладовище прийшов з «отєчєством». Люди обурювалися, але як є попит, то й буде пропозиція.

В поминальний день мало що радує, та все ж знайшли дві причини для цього. Перше — штучних квітів на Козятинських кладовищах стало значно менше. Друге –  ми відбули проводи під час війни і  нам нічого не прилетіло.

Читайте також:

Придбали машину для наших захисників

Сестра Героя Олександра Мартюшева: «Після перемоги мав зіграти весілля. Не судилося»

Війна забирає найкращих. В’ячеслава Франчука поховали на алеї слави сільського кладовища

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.