Як у Козятині відзначили День захисника України (ФОТО+ВІДЕО)

Опівдні козятинчани прийшли з квітами до пам’ятного знаку загиблим у зоні проведення АТО/ООС, що на вулиці Пилипа Орлика біля міського скверу.

Серед них і Тетяна Яковлєва. Для неї цей день має особливе значення.

— Це незалежність, свобода і чесність, само собою, — каже Яковлєва. — Покрову взагалі люблю. А День козацтва, він же буде 14 числа, а не сьогодні, відзначаю більше відтоді, коли вже почалася війна. Так більш усвідомлено (День козацтва в Україні святкують вже двадцять років — з 1999-го — авт.).

А от для Ірини Москалюк, вчительки Вернигородоцької середньої школи, цей день зовсім не свято. Тому що 14 жовтня вона втратила свого коханого чоловіка.

— Мій чоловік загинув якраз на 14 жовтня, на День козацтва, — розповідає Ірина Москалюк. — Це для мене найбільша трагедія. Пішов на війну 8 серпня 2014 року, загинув 14 жовтня 2014 року. Якраз в цей день я приймала в козачата дітей у школі. Так що День козацтва і день загибелі співпадає.

►Ведуча заходу

Захід з нагоди Дня захисника України розпочався покладанням квітів до пам’ятного знаку загиблим військовослужбовцям.

Прозвучав Гімн. Після цього оголосили хвилину мовчання за героями, які віддали свої життя за незалежність.

До спільної молитви вийшли настоятель храму святого пророка Іллі православної церкви України, благочинний Козятинського району, протоієрей Роман Масира, настоятель римо-католицької громади діви Марії доброї ради, отець Ігор Станіслав та настоятель громади різдва пресвятої Богородиці української греко-католицької церкви, отець Антон Борис.

— Я хочу помолитися за всіх солдат, воїнів, за нашу армію, — сказав Ігор Станіслав. — Так як святкуємо свято — День захисника вітчизни. І тому вітаємо всіх чоловіків, котрі несуть в своєму житті цей святий обов’язок бути опорою, захистом, безпекою своїй родині, своїй Батьківщині, країні.

До вітального слова запросили Інну Наумову, маму загиблого на сході Вадима Наумова.

— Для мене особисто дуже показовою є одна історія, яка мене вразила до глибини душі, — каже Наумова. — Коли я спілкувалася з пошуковцями, які повертали загиблих воїнів після Іловайського котла, серед речей було знайдено Євангеліє. Хтось взяв із собою на війну. І від вогню це Євангеліє просто розкрилося і запеклося. Тобто, цю книжку вже не можна було ані згорнути, ані розгорнути. А розкрилася вона на місці, де розповідається про те, як Ісус Христос, проповідуючи слово Боже, мандрував зі своїми учнями. У човні вони плили. І Ісус Христос заснув, а учні не спали. І в той час почався шторм. І вони злякалися. І тоді Ісус прокинувся і сказав — не бійтеся. І от саме в цьому місці розгорнулося це Євангеліє. Це як знак Господа про те, що українці не боялися агресії. Не бійтеся, ми переможемо, ми вистоїмо.

Міська влада подарувала матері загиблого героя ікону пам’яті. Це гіпсовий барельєф, на якому Україна-матір обіймає бійця. Внизу розміщена світлина Вадима Наумова. Ікону виготовили у рамках проекту «Ікона пам’яті загиблим за Незалежність України», ініційованим Оленою Карамушкою, італійським скульптором українського походження.

Опісля представники влади міста та району, а також військовий комісар нагородили учасників АТО/ООС, військовослужбовців та працівників поліції.

До вітального слова запросили Олега П’явку, голову громадської організації «Козятинська асоціація учасників бойових дій та учасників АТО». У своїй промові він наголосив на ролі жінки в армії.

— Ви подивіться на дівчат, які сьогодні присутні у нас в беретах, — сказав П’явка. — Давайте їх підтримаємо. Вони на рівні з чоловіками виконують програми обов’язкові в стрибках з парашутом. Вони здають нормативи. Вони є прикладом для тих чоловіків, хто ще не визначився, чи потрібно захищати країну. Для тих, хто говорить: «Та ну, війна, це така справа. Давайте заберемо тих військових звідти».

Серед таких жінок Анна Оцабера. Вона поповнила лави збройних сил України 16 лютого 2017 року. Проте змусила її до цього дуже сумна подія.

— По-перше, мене змусило те, що втратила чоловіка, — розповіла нам військовослужбовиця. — По-друге, захотілося продовжити його справу, яку він дуже обожнював і любив. Мені до душі припало, так як він завжди пишався тим, що він десантник, що він служить, що він присвячував себе військовій службі. І чимось його ця любов і повага до військ, патріотизм передалися мені і я просто не змогла втримати себе, щоб не піти й не продовжити далі його військову справу. Я вважаю, що він там пишається тим, що я не побоялася, що я змогла перейняти його дух, його волю, його любов, патріотизм.

Анна Оцабера наразі проходить службу у десантно-штурмових військах у Житомирі. У зону бойових дій її не пускає керівництво, бо сама виховує двох синів — старший у п’ятому класі, молодший — у другому. Хоча, каже, йти на війну не боїться і якби довелося, зробила б усе, що від неї залежить.

Попри те, що служить, як кажуть, у тилу, тут теж є над чим попітніти.

— Так само стрибаємо з парашутом, здаємо щомісяця нормативи фізо, — продовжує Анна. — Це — фізична підготовка. Ми так вже по-своєму говоримо. Стрибки з парашутом ми обов’язково раз на рік повинні виконати. І не боїмося. Маю 12 стрибків уже за цей період, відколи служу. Буквально днів три тому були стрибки, ще трохи руки подерті. Обличчя трохи було пошкоджене, бо вітер і приземлилася в «хорошому» місці — було поле, суха соя не скошена, по пояс. Трошки подерла мені обличчя. Але нічого, дякувати Богові, все добре. Руки-ноги цілі, це найголовніше.

Завершився захід виступом нашої землячки Олени Пантєлєєвої. Вона виконала пісню «Я молюсь за тебе, Україно».

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.