Спецтема: карантин

Як змінювався козятинський парк впродовж років

Як змінювався козятинський  парк впродовж років
Базарна площа (виділено) поєднувала в собі міський сквер та площу Героїв Майдану. Один з перших планів Козятина, фото з сайту Музею історії міста
  • Про минуле. Сквер у центрі Козятина, раніше знаний як Парк імені Пушкіна, з’явився у місті в 30-х роках минулого століття. Він пережив Другу світову війну та вдруге був відкритий у повоєнний період. Розповідаємо історію однієї з улюблених зон відпочинку козятинчан

Раніше на місці, де сьогодні розташовується міський сквер, була Базарна площа. Вона позначена на одному з перших планів міста, датованому 1884 роком.

Щоправда, Базарна площа поєднувала в собі території парку і площі Героїв Майдану. Тягнулася вона від вулиці Стуса, яка тоді носила назву Єврейська, до вулиці Винниченка, що на той час звалася Старовокзальною.

За твердженнями історика Зої Вільчинської, землю під Базарну площу виділили за рахунок поміщицького наділу і земель селянського товариства. У 1874 році поміщик Мар’ян Васютинський виділив на її облаштування ділянку у дві десятини (приблизно 2,185 гектара). Проте у 1884 було вирішено змінити план забудови. Сама площа дещо збільшилася.

Суцільне болото

Спочатку територія Базарної площі була дуже заболоченою. Через це було неможливо будувати споруди на самій площі. Про це свідчать спогади Григорія Михальського:

«На площі у центрі міста будинків не було. Була пустка — болото. Ми, діти, ходили туди з палками полювати на качок. Територія від вокзалу (мається на увазі приміщення колишньої товарної станції на вулиці Винниченка, де зараз Міський архів — авт.) до площі, парк, хлібзавод і далі, вся та територія була заболоченою і там ріс густий комиш, зростом з людину».

«Поміщик Васютинський дозволив збудувати халупу на болоті, де зараз новий Райком партії (сучасна будівля Козятинської райдержадміністрації — авт.). За нашою хатою було болото і ріс високий комиш. Це болото тягнулося до парку і хлібзаводу. Це місце було звалищем усілякого сміття і шлаку. Якщо корова чи кінь випадково заходили у це болото, її витягували за допомогою мотузок. А щоб до неї дібратися, клали драбини», — йдеться у спогадах Арона Кукшпана.

Втім, болото було не лише на території Базарної площі. В «Ілюстрованому путівнику південно-західних казенних залізниць» за 1898 рік є інформація про те, що до побудови залізниці у місті була пустка. Зустрічалися поодинокі будинки на околицях. А місце, де звели станцію, було болотом, непридатним для обробки.

Хотіли звести культові споруди

Місто розвивалося, росла і чисельність населення. У вищезгаданому «Путівнику» вказано, що станом на 1898 рік на станції Козятин в паровозному депо і майстернях працювало 5 тисяч осіб (включно з їх родичами). Тому виникла потреба будувати церкву.

«З дозволу Управління доріг була відкрита серед службовців Південно-західних залізниць підписка, яка дала готівкою 24 тисячі рублів; крім того, надійшло багато пожертв будівельними матеріалами, іконами і церковними атрибутами», — йдеться у «Путівнику».

У одній зі своїх статей Вільчинська пише, що церкву спершу хотіли побудувати на Базарній площі. Проте «територія за вокзалом (приміщення міського архіву на вулиці Винниченка — авт.) була визнана непридатною, оскільки була сильно заболоченою».

Тож церкву, яку назвали Вознесенською, було вирішено побудувати біля школи № 2. Радянська влада перетворила її на будинок піонерів, а у 60-их роках будівлю повністю зруйнували, аби добудувати корпуси лікарні.

Пізніше, за твердженнями Зої Вільчинської, на Базарній площі хотіли звести костел, проте і це рішення відхилили.

Проводили ярмарки

У одній зі своїх статей дослідниця історії пише, що з 1874 року у місті почали проводитися ярмарки. Спершу вони були раз на тиждень — у четвер, пізніше — двічі на тиждень. Базарна площа стала осередком ярмарків. Це підтверджують і спогади очевидців тих подій.

«У 1885–1890 роках на площі (Героїв Майдану — авт.) заболоченість знищили і з’явилася ярмарка. Вона тягнулася до церкви (Вознесенської — авт.) по вулиці Червоноармійській (сучасна Героїв Майдану — авт.), до школи № 2», — йдеться у спогадах Григорія Михальського.

Як пише Вільчинська, на межі ХІХ-ХХ століть територія Базарної площі зменшувалася. Цьому сприяла поява нових будівель на прилеглих вулицях. Згодом добудували Грушевського (тоді вона називалася Новоселецька) та Драгунську (сучасна Героїв Майдану) вулиці. Так площа, яку стали перетинати ці дві вулиці, поділилася на дві: верхню і нижню.

Пожежна частина на місці «Клітки»

Наприкінці ХІХ століття у місті не було пожежної служби. Зоя Вільчинська зазначає, що вільно-пожежне товариство кілька разів подавало клопотання про побудову пожежної каланчі (висока башта для спостереження — авт.) та пожежного обозу (своєрідна стоянка для возів, що перевозять вантаж — авт.) на Базарній площі. Проте прохання постійно відхилялися. Про це свідчать документи, які дослідниця знайшла у Міському архіві.

Нарешті 28 липня 1910 року рішення ухвалили. Так у місті з’явилася перша пожежна частина. Її існування підтверджують і спогади старожила Едмунда Мончинського, які дослідниця також знайшла у Міському архіві.

«Пожежна команда розташовувалася в одноповерховому будиночку, на місці теперішнього танцмайданчика в сквері ім. Пушкіна. Була побудована висока каланча — спостережна вишка, де пожежник спостерігав за околицею. Поруч стояли коні, бочка з водою, ручний насос», — йдеться у спогадах Мончинського.

Пізніше пожежну частину перенесли у будівлю поблизу садочка № 2. А на її місці з’явився сквер.

Зробили єврейське гетто

Базарна площа стала свідком трагічних подій Другої світової війни. Як пише в одній зі своїх статей Вільчинська, коли німецькі війська окупували Козятин, у парку і на прилеглій до нього території вони облаштували гетто. Про це свідчать і спогади очевидця тих подій Йосипа Бравермана, якому вдалося втекти.

«1941 року німці створили в Козятині гетто, зігнали всіх євреїв на вул. Пушкіна та Клари Цеткін (сучасна Василя Земляка — авт.). Спочатку не розстрілювали, тому що всі євреї працювали на залізничному транспорті, носили щебінь, розвантажували вагони з вугіллям, шлаками, камінням та інше. Гетто існувало до 3 червня 1942 року», — йдеться у спогадах.

Зі спогадів Ольги Склярової, дружини Івана Склярова, дізнаємося, що в 1944 році в парку внаслідок артобстрілів загинули дівчата-зенітниці.

«У місті перебувала команда дівчат-зенітниць, які охороняли вузол від нальотів ворожої авіації. Я часто зустрічала їх, коли проходила повз парк. Після чергового нальоту на Козятин декількох з них було вбито і поховано на території парку в окремих могилах», — йдеться у спогадах.

Як пише Зоя Вільчинська, у 60-их роках минулого століття захоронення з парку перенесли на вулицю 8 Гвардійська. Там їх перепоховали у братській могилі разом з останками інших воїнів, що загинули під час Другої світової війни.

Поява Пушкінського парку

У липні 1946 року відкрили парк імені Пушкіна. Про це пише Вільчинська в одній зі своїх статей.

Наприкінці 50-их сквер обносили новим парканом. До будівництва долучили учнів Залізничного училища № 2, навчальний корпус якого розташовувався у районі Талимонівка поблизу переходу через залізницю. Микола Ктіторов був одним зі студентів, які брали участь у будівництві.

— Це було у 1959 році, — згадує Ктіторов. — Ми обносили парк парканом. Вздовж вулиці Лібкнехта (сучасна Грушевського — авт.) фундамент і стовби я робив. Нас тоді посилали на практику на будівництво. Ми починали будувати кінотеатр «Мир» і будинки навколо школи № 1 також. Вчилися працювати.

За словами Миколи Ктіторова, коли вони споруджували паркан, на території скверу був парк Пушкіна та фонтан. З іншого боку — танцмайданчик, який пізніше огородили і зробили естраду. Згодом поставили і гойдалки.

Сквер сьогодні

Нині це місце носить назву Міський сквер, хоча козятинчани досі за звичкою називають його «Пушкінським парком». Погруддя російського поета в парку більше немає. Минулого року, в ніч з 23 на 24 червня, невідомі знесли гіпсовий пам’ятник. Залишився лише п’єдестал.

Минулоріч ми подавали інформаційний запит до Міської ради стосовно погруддя Пушкіна. З відповіді вдалося дізнатися, що воно не було внесене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України у Вінницькій області.

На місці, де колись був фонтан, сьогодні стоїть альтанка. Понад десять років тому встановили новий водограй, проте його досі не запустили.

У парку два дитячих майданчики. Вони обладнані гойдалками, гірками, каруселями, гойдалками-балансирами та ігровими комплексами. Улітку для малечі працюють платні надувні гірки, батути та ігрові куточки.

На танцювальному майданчику, який в народі називають «кліткою», час від часу проводяться міські заходи. Раніше влітку тут влаштовували дискотеки.

Упорядковано клумби. Частина пішохідних доріжок обкладена бруківкою, частина перебуває в занедбаному стані.

Олена Удвуд

 

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
keyboard_arrow_up