Які таємниці приховує музей козятинського училища

• Чи знали ви, що у нашому училищі є музей?
• Там можна побачити різні експонати — від сторічного револьвера до макета автомобіля, на якому їздили начальники залізниці півтора століття тому.
• Проведемо для вас віртуальну екскурсію і розкажемо, що пов’язує Козятин із Голландією, який прорив у галузі освіти зробив один із директорів нашого училища та багато іншого.

Міжрегіональне вище професійно-технічне училище залізничного транспорту асоціюється у нас передовсім із вивченням залізничних спеціальностей. Кожен третій працівник рухомого складу в Укрзалізниці — випускник нашого училища. Та це, водночас, місце, де можна почерпнути знання про історію нашого Козятина, тому що тут є музей. Його створили дванадцять років тому за ініціативи директора Андрія Стецюка. Очільник навчального закладу люб’язно погодився провести для мене екскурсію, на яку і вас запрошую.

Колись у кімнаті, де сьогодні музей, був склад. Тут досить сучасне оформлення. Окрім традиційних стендів на стінах, які ми зазвичай бачимо у музеях, посеред приміщення оформлені ще стенди у формі чотирикутної призми, підсвіченої зверху різнокольоровим світлом.

— Тут немає вікон, тому я зробив його таким чином, щоб він був дуже добре освітлений, — каже Андрій Стецюк. — Я хотів не просто зробити музей училища, а музей залізниці. Показати розвиток залізниці і паралельно з ним розвиток училища.

Саме тому тут чимало експонатів, які стосуються історії залізниці. На одному зі стендів зібрані фотографії усіх начальників залізниці, які керували з 1870-их років.

Ще тут макети різних типів вагонів і локомотивів, машини, на якій їздили начальники залізниці ще за часів Царської Росії, вантажного потяга, у якому в якості тягової сили замість паровоза кінь.

Предмети з родинної колекції

Окрім макетів, у музеї є справжні речі, якими користувалися залізничники на роботі. Тут ваги, якими важити вантаж у вагонах, масльонка для паровоза, ціла колекція ліхтарів різних років і ключ від першого локомотива.

Більшість із цих речей — з родинної колекції, вони належали Карлу Венедиктовичу, прадіду дружини Андрія Стецюка. Карл був поляком за походженням і працював машиністом, помер, коли у нашому місті вирувала епідемія тифу.

— Локомотиви перші були з Голландії і перші машиністи були голландці в Козятині, — розповідає очільник навчального закладу. — Те кладовище, де церква на ПРБ, там поховані сім’ї голландців. Праворуч, якщо зайти, там хрести вилиті. Це їх могили. Машиністи-голландці приїздили сюди і забирали сім’ї, тому що тут їм платили золотом до 1921 року. У документах цього немає, може ця інформація приховувалася, але люди, які тут жили і батьки їхні були машиністами, багато про це розповідали.

Те, що побачиш лише на фото

Ще тут фотографії, на яких закарбовані моменти з історії Козятина. Деякі речі тепер можна побачити лише на світлинах. До прикладу, склад поблизу колишньої товарної станції, який згорів у роки Другої світової війни. Те, що від нього залишилось, козятинчани називають «горіла рампа».

Багато світлин, представлених у музеї, вдалося зібрати завдяки тісним зв’язкам із династіями залізничників.

— Далі у нас йде інформація про створення училища, — продовжує Андрій Стецюк. — Наше училище створене у 1878 році, але є така книжка у мене, яку я взяв з архіву Російської залізниці. Там написано, що спільнота людей, які працюють на станції Козятин у кількості 5 тисяч осіб, потребує задоволення духовних потреб, а їх діти — двокласного навчального закладу. Наше училище — це і є той двокласний заклад, який побудували для наших дітей. Після того, як Олександр другий видав указ про будівництво училищ, вони будувалися тільки в Києві, Одесі і Козятині. Всі інші створилися після 1920-их років.

Понад сто років тому наше училище розміщувалося у двоповерховій будівлі біля круга на вулиці Васьковського. У музеї багато світлин з того періоду. Одна з них зроблена в часи Голодомору. Перед старим корпусом училища просто на проїжджій частині лежать люди, опухлі від голоду.

— В училищі в ті роки годували дітей і хто не мав нічого, приходили і чекали, що, може, їм дадуть щось поїсти, — розповідає Стецюк. — Це фотографії, які дуже важко було знайти.

Спортивна база до років війни розташовувалася за тим місцем, де сьогодні стоїть пам’ятник-паровоз. Це також можна побачити на світлинах.

Вчили жінок водити паровози

Наше училище працює вже 143 роки і не припиняло роботу навіть у роки війни.

— Сьомого липня німці підійшли під Вінницю і під Козятин, а 15 числа училище було евакуйоване в Красний Лиман Донецької області (наразі це Лиман — авт.), — продовжує директор училища. — Було там сформовано Сьоме донецьке училище. Там десь місяці півтора працювали наші діти і викладачі. Коли німці підійшли в Лиман, училище евакуювали в Картали Челябінської області. І в 44-му ми назад повернулися.

Ще один цікавий факт із біографії нашого училища часів Другої світової війни, це те, що у 1941 році тут набрали першу жіночу групу помічників паровоза. Вона називалася «сорокова».

— Я дуже мало про це знайшов інформації, але я працював разом із жінкою, яка була живим свідком тих подій, — каже Андрій Стецюк. — Училище евакуювали в Картали і після цього вони пішли в Сибір працювати. Практично всі залишилися там і лише дві в Козятин повернулися. До 1972 року одна жінка водила тепловоз. І коли пишуть про війну, що в Сибіру водили паровози жінки, це наші учениці.

Як училище переїхало на Катукова

Є тут світлини випускників, працівників та директорів. До речі, трьох очільників навчального закладу розстріляли. А один із директорів на прізвище Гуньков, якого визнали ворогом народу, започаткував дуальну освіту. Цей принцип, за яким навчання поєднується з практикою на виробництві, широко використовують сьогодні у країнах Європи.

— Коли прийшов директором Петро Камєннов, він побудував той корпус, що на Олега Кошового, де у нас зараз гуртожитки, — продовжує Стецюк. — Це було у 1975 році. На тому місці стояв великий штаб НКВД. До війни розстрілювали людей на Талимонівці НКВДисти. Це також люди розповіли, ця інформація приховувалася, її ніде немає.

У корпусі на вулиці Олега Кошового училище дислокувалося до того часу, поки не звели споруду на Катукова, де воно розміщується нині. Ініціатором цього будівництва був директор Юрій Зоргач.

— Я хочу, щоб цей мікрорайон назвали Зоргачівка, тому що, побудувавши тут училище, ми отримали хороший мікрорайон, — каже Андрій Стецюк. — А тут болото було. До війни був аеродром, потім його підсипали, спереду училища річка текла. Коли збиралися будувати новий корпус, було три точки. Одна біля четвертої школи, там мали все знести і побудувати училище, але 40 квартир треба було дати людям. Друга точка — там, де танк стоїть, теж мали все знести. Але Юрій Зоргач вибрав це місце, тут площа чиста була. Звісно, багато було вкладено, тут дуже глибокі палі — 22 метри. Тут же нічого не було. Вже при мені оці дерева, які в нас на території, посадили. А так тут були дві верби на вході і десь штук десять осоки по території.

Серед світлин на стендах фотографія, яка датується 1987 роком. На ній зображений момент, як забивають першу палю. А також фото, зроблене під час відкриття нового корпусу.

— Тільки побудовано дві будівлі, а повинно було бути побудовано ще два корпуси — навчальна майстерня і лабораторний, — додає Стецюк. — Спортивне поле до кінця так і не доведено, там мало бути два будинки і з іншого боку — дві дев’ятиповерхівки і два гуртожитка. І після того училище було б на 1920 учнів, якби ті корпуси були, а так у нас 1000 учнів.

Колекція зброї

Ще тут є куточок, присвячений почесним громадянам Козятина і ціла експозиція, яка стосується подій Другої світової війни. Тут інформація про військових, про людей, які працювали в училищі у роки війни, бойовий шлях 1-ої гвардійської танкової бригади.

— Козятин визволив Іван Бойко, — каже Андрій Стецюк. — Його операція називалася «Стрибок пантери». Він поставив танки в Погребищі на колію, включив фари, німці думали, що то останній їхній ешелон відходить, і пустили їх. Перший вистріл — і потрапляють в ешелон з припасами. Так, Козятин трохи знищили, але німці відійшли в 1943 році.

Перед стендами — колекція зброї. Тут серед експонатів пістолет ТТ і старовинний револьвер системи Нагана.

А ще вирізки з німецької газети, де написано про Козятин і величезний макет бронепоїзда Кузьма Мінін, який побудували у нашому депо.

Макет створили учні училища разом із майстрами.

Читайте також:

Таким ви його ще не бачили: випустили рекламний ролик нашого музею

Якою була залізниця 86 років тому - покажуть в музеї депо

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.