Який Духівник, такий і послідовник

Пропрацювавши основний свій вік в силових структурах, беззаперечним у мене було одне — максимально сприяти розвалу СРСР.

Який Духівник, такий і послідовник

Маючи особистого духівника, який провів  в місцях позбавлення волі більше 30 років. За вчинення опору співробітникам міліції, КДБ, побиття прокурора, сусіди і рідні йому говорили: “Степан, та ти баклан!” Він враз мінявся. Та так, що всі навколо замовкали. Поважним тембральним голосом абсолютно спокійно він говорив: “Я воюю з міліцєю, КДБ, прокурорами — апаратом насилля. І  я їх ламаю. Змушую їх бути корупціонерами, хабарниками, і, як продукт, боягузами. Результат — це моя війна проти СРСР. Ось побачите, ця держава рухне. Ми станемо самостійною Українською державою. А мій  шлях максимально короткий до перемоги”.

Я питав, що таке перемога. Відповідь була мені до вподоби.

Найперше, це помста окупантам за голодомор, пограбування житла, - говорив Степан. — За маму, яку згвалтував комуніст із КДБ на очах чоловіка, а потім йому розітнули живіт. Мати весь час пестила мене як сина і вчила. Помститись за батька, від якого не народився.Так що я — продукт згвалтування або байстрюк. Бачиш, є одна річ — я зшитий червоними і чорними нитками. Маминими руками. Я знаю, де похований мій батько і поряд мама.

Дожив Степан Степанович аж до 2000 року. Похоронений в Українській землі близько батька та матері. Хоча кращі  роки провів у Сибіру, за рік до смерті була нагода зустрітись. Він  плакав від радощів, промовляючи: ”Йди-но сюди до мене. Бачиш, я переміг. Бабо, давай все краще на стіл. Будемо відмічати. Руки милом не мий, самогонкою ошпаримо. Бабо, рушника давай”.

Я запитав у нього, чого він найбільше боявся. Відповідь була, як на мене, феноменальна і швидка:

— Найганебніше було для мене, коли я втікав від “віртухаїв”. Пірнав у траву під вагони, кущі. По мені стріляли. Я дуже хвилювавсь і переймавсь, що куля влізе в дупу, а вилізе через голову. Мені було дуже соромно і стидно так померти. Спиною рачки до ворога. Це ганьба навіть мертвому. Жодного разу я не зумів втекти, через це. Вмерти так, щоб куля вліпила мене ззаду та хоч в спину. Якби куля поцілила мені в дупу, то Бог мене точно не прийняв би до раю...

Коментарі (1)
  • Влад Лісовий

    Про те, що духівник - це лікар душі





    Блаженної пам'яті старець Паїсій Святогорець



    Слова. Том 3.



    Духовна боротьба



    Частина п'ята - Про силу сповіді



    Необхідність у хороших духівниках



    Нинішні люди стомилися; гріхом та егоїзмом вони доведені до очманіння і затьмарення. Тому зараз — більше ніж у будь-яку іншу епоху — ми відчуваємо потребу у хороших і досвідчених духівниках, які просто й з непідробною любов'ю будуть ставитися до людей і з розважанням їх наставляти, щоб ті умиротворилися. Якщо нема хороших духівників, то порожніють храми і наповнюються психіатричні лікарні, в'язниці й шпиталі. Люди мають усвідомити: вони мучаться, тому що перебувають далеко від Бога. Вони повинні покаятися й смиренно висповідатися у своїх гріхах.



    Робота духівника — внутрішнє зцілення людини. Нема лікаря більшого, ніж досвідчений духівник, котрий своєю святістю вселяє довіру до себе, вичищає із чутливих створінь Божих помисли, які приносить їм тангалашка, і без ліків — Благодаттю Божою — зцілює душі й тіла.



    Маючи божественне просвіщення, Духа Божого, духівник розуміє й розрізняє стан, у якому перебувають люди, і може спрямовувати їх у правильному напрямку. Добре, якщо духівник не обтяжений безліччю турбот і має змогу приділяти кожній душі необхідний час і правильно виконувати свою працю. У протилежному випадку духівник потрапляє в ситуацію вправного хірурга, котрий, роблячи щодня по кілька операцій, стомлюється й після цього, природно, не в змозі приділяти кожному хворому стільки часу, скільки потрібно. Тому духівникові не слід втручатися в маловажливі сімейні питання, але краще обмежуватися тим, що в кожному конкретному випадку має відношення до душі кожної конкретної людини, яка приходить до нього. Тоді він матиме час допомогти цій душі результативно. Однак і сама людина, що прийшла на сповідь, не повинна морочити духівникові голову [тими недуховними] питаннями, про які можна запитати когось більш компетентного: приміром, який будинок вибрати для проживання, на які підготовчі курси записати дитину тощо.



    Під час сповіді несуть відповідальність і той, хто кається, і духівник. У справі керівництва душі дуже допомагає духовна свобода. Тобто духівник, керуючи душами людей, повинен орієнтуватися на те, чого вчать святі отці, а не на те, що пропонує хтось ще. Він має діяти з розважанням, відповідно до падіння людини і її покаяння. Однак іноді [навіть серед деяких духовних осіб] відсутня щирість. Приміром, людина сплуталася з чаклунами, зі спокушеними й тому подібними, а деякі з духовних осіб, які несуть відповідальність за душі людей, не можуть поговорити з нещасною, зробити їй настановлення й змусити її трішки задуматися. Вони [бояться] виразити свою позицію. Вони уникають цього, щоб не нажити собі неприємностей від всіх цих чаклунів, спокушених і подібних до них. Тобто що ж виходить: для того, щоб не зіпсувати відносин ні з одним, ні з іншим, щоб про нас говорили добрі слова, ми будемо, на радість дияволу, віддавати людину на погибель?



    Розважання і досвід духівника



    — Геронде, як Ви вважаєте, у нашу епоху, коли в світ увійшло стільки гріха, чи не є служіння духівника інколи нелегким?



    — Так, є. Тому добре, якщо спочатку духівник намагається виправити найтяжчі гріхи тих, що розкаюються — щоб створіння Божі звільнилися від багатьох гріхів і краще піддавалися [духовному керівництву]. Духівник повинен поводитися з тими, що каються, поблажливо, але одночасно йому треба знайти до керованої ним людини такий підхід, щоб та усвідомила свої гріхи і попросила у Бога прощення. Необхідно, щоб духівник нагадував людині, котра прийшла до нього на сповідь, що та має потребу в покаянні, у зміні життя — для того, щоб прийняти милість Божу. Крім цього, буде чимало користі, якщо духівник стане з любов'ю говорити людям, які приходять до нього, про велику любов Божу — так, щоб у них самих запрацювало любочестя, щоб вони відчули свої помилки й відмовилися від своїх поганих звичок.



    Поки духівник не набуде достатнього досвіду, йому краще допомагати людям у більш легких випадках. Бо якийсь "тяжкий" розкаюваний, постійно влаштовуючи своєму духівникові "диверсії", може заважати його духовному успіху й забирати в нього увесь час. Якщо молодий духівник неуважний, то, маючи добре налаштування [допомогти людині], він буде завжди надавати зайвого значення сценам, які та буде влаштовувати, без користі витрачати на таку людину силу й страждати. Набувши досвіду, духівник буде знати, коли потрібно звертати на щось увагу, а коли можна пропустити щось повз вуха. Ось, приміром, і я, відкриваючи прислані мені листи, пробігаю їх одним оком і, якщо в листі є щось серйозне, звертаю на це більш пильну увагу. Адже часто лукавий [убиває наш час] відволікає на малозначні речі. Є такі люди, які можуть сказати тобі: "Почекай дві хвилинки, не зачиняй двері, я скажу тобі дещо швидко, навіть заходити не буду" — і після цього тримають тебе на порозі цілу годину. Ось ти й стоїш, спітнілий, на порозі біля відкритих дверей, тебе продуває протяг, ти починаєш тремтіти, а ця людина, ніби нічого не трапилося, розповідає тобі різні [пусті] історії. Та хіба це від Бога? Потім, захворівши, ти не можеш молитися ні за світ, ні за себе самого й робишся немічним на кілька днів. І коли до тебе приходить людина, яка має справжню потребу, ти вже не можеш їй допомогти.



    Крім цього, [духівникові треба мати на увазі й те, що] людей, які мають якусь серйозну проблему, недостатньо просто вислухати й, побачивши, що вонидійсно страждають, сказати їм: "Випий пігулочку. аспірину".



    "Я затримаю тебе всього на одну хвилинку, тому що мене чекає машина", — говорить дехто і раптом розповідає тобі про якусь дуже серйозну проблему. Це однаково що людині, хворій на рак, просити лікаря: "Прооперуй мене швидше, тому що я на літак спізнююся!" Кожна хвороба вимагає певного часу, щоб звернути увагу на те, з чого вона почалася, які у хворого симптоми тощо. Серйозне питання не можна вирішувати нашвидкуруч. Якось на Світлій Седмиці ми йшли по Святій Горі Хресним ходом. Як тільки ми почали підніматися вгору, один послушник підійшов до мене й став просити, щоб я розповів йому про умову молитву. Він стільки разів приходив раніше до мене в келію й ніколи не запитував про це, а тут, на підйомі, на нього, бачите, найшло натхнення. Але питання тонкі й серйозні ні на ходу, ні на підйомі вгору не обговорюються.



    Те, як часто віруючому причащатися, визначає його духівник



    — Геронде, апостол Павло пише: "Бо той, хто їсть і п'є недостойно, той їсть і п'є осуд собі, не розважаючи про Тіло Господнє'4. Коли людина причащається недостойно?



    — Основа всього в тому, щоб ми приходили до Божественного Причастя, усвідомлюючи, що недостойні нього. Христос чекає від нас сокрушення і смирення. Якщо нашу совість щось турбує, то ми повинні привести себе до ладу. Приміром, якщо ми з кимось посварилися, то перед тим, як іти до Святого Причастя, маємо помиритися з цією людиною й причащатися вже після цього.



    — Геронде, деякі люди, хоча й мають благословення від духівника, однаково не зважуються причащатися.



    — Не слід вирішувати самовільно, причащатися тобі чи ні. Якщо людина буде сама приймати такі рішення, цим скористається диявол і почне випробовувати цю людину [спокусами]. Бо часто ми думаємо, що достойні Святого Причастя, тоді як насправді це не так. А в інших випадках, якщо розглядати нас відповідно до букви закону, то ми дійсно виявляємося недостойними Святого Причастя, однак, згідно з духом Святих Отців, для лікування ми маємо потребу в божественному переливанні крові. Або ж ми маємо потребу в божественній розраді — оскільки від великого покаянного сокрушення ворог може довести нас до відчаю і підкрастися до нас справа .



    — Геронде, наскільки часто можна причащатися?



    — Не можна всіх людей підігнати під один гребінь в питанні про те, наскільки часто потрібно причащатися й скільки днів перед Святим Причастям потрібно постити. Духівник з розважанням повинен визначати те, наскільки часто слід причащатися віруючому, і те, скільки він повинен постити перед Святим Причастям. Все залежить від того, скільки в людини міцності. Одночасно духівник має вести людину і до духовного посту — утриманню від пристрастей. Інтенсивність такого духовного посту теж потрібно регулювати відповідно до духовної чуйності людини, тобто згідно з тим, наскільки глибоко вона усвідомлює свій гріх. Крім цього, духівник повинен мати на увазі й те, якого зла може завдати ворог душі вразливої людини, споруджуючи проти неї брань з метою привести її до розпачу. Приміром, людина впала тим плотським падінням, яке спричиняє відлучення від Причастя на сорок днів. Але на тридцять п'ятий день цієї епітимії диявол знову може скинути людину в той же самий гріх, і якщо на грішника буде накладена нова сорокаденна епітимія, то диявол візьме гору над цією душею, так що вона впаде в збентеження і розпач. У таких випадках після перших днів покути духівник може сказати розкаюваному: "Дивися, не причащайся ще один тиждень", а через тиждень благословити його причащатися кожної Божественної літургії. Душа людини зміцніє, і вона зможе впоратися з дияволом. Якщо ж людина веде розважливе духовне життя, вона може приступати до Таїнства Святого Причастя тоді, коли відчуває потребу у Ньому, а не просто за звичкою. Але й така людина повинна мати на це благословення духівника.



    Про епітимїі



    — Геронде, чи допомагає бездоганне дотримання заповідей мати живе відчуття Бога?



    — Яких заповідей? Закону Мойсея?



    — Ні, євангельських.



    — Дотримання заповідей допомагає, але тільки робити це треба правильно, тому що можна дотримуватися заповідей перекручено. У духовному житті потрібне не схоластичне застосування закону, а божественна справедливість. Ми бачимо, що навіть Святі Отці вчили застосовувати Священні Канони з великим розважанням! Василій Великий, найстрогіший з отців нашої Церкви, що склав найстрогіші канонічні правила, після одного з них — у якому йдеться про канонічне покарання за якийсь гріх — додає: "Відчувай не час, а образ покаяння"2. Тобто на двох людей, які вчинили той самий гріх, духівник, з огляду на покаяння кожного з них, може накласти різні епітимії: одного відлучити від причастя на два роки, а іншого — на два місяці. Така велика різниця!



    — Геронде, чи допомагає епітимія у відсіканні пристрасті?



    — Той, хто покаявся, повинен зрозуміти, що накладена на нього епітимія йому допоможе. В іншому випадку який у ній смисл? Намагаючись виправити людину насильно, ти нічого не добиваєшся. У день Страшного Суду Христос запитає того, хто намагався виправити свого брата силою: "Ти що, був новим Діоклетіаном?", а тому, кого намагалися виправити, скаже: "Ти все зробив через силу, а не зі своєї волі". Бажаючи послати людину в Рай, ми повинні не душити її, а допомогти так, щоб вона сама захотіла взяти на себе подвиг. Вона повинна досягти стану, у якому буде втішатися тим, що живе, втішатися тим, що має померти.



    [Міра епітимії] підлягає розважанню духівника. До тих, хто свідомо йде на гріх, духівник повинен бути непоступливо строгим. Людині, яка піддається пристрасті, але потім кається, смиряється, схиливши голову, просить прощення, духівник повинен з розважанням допомагати знову наблизитися до Бога Бо багато святих робили саме так. Приміром, преподобний Арсеній Каппадокійський, будучи духівником, переважно не накладав на людей епітимії. Він намагався привести розкаюваних до тями, так, щоб від любочестя вони самі просили його благословення на подвиг, на милостиню або на добрі справи іншого роду. А коли Преподобний бачив одержимого нечистим духом або розслаблену дитину й розумів, що причина страждань дитини — її батьки, то спершу він зціляв дитину, а потім накладав на його батьків епітимію, щоб надалі вони були уважними.



    А деякі кажуть: "Знаєте, а такий-то духівник дуже дотримується святоотцівського напрямку! Ну такий вже вимогливий і розумний, все пам'ятає, "Підаліон"3 знає напам'ять!" Однак духівник, що занадто буквально застосовує канони, які містяться в "Підаліоні", може завдати зла Церкві. Уяви собі, що духівник бере до рук "Підаліон" і починає говорити грішникам: "Так, ну що, який ти там скоїв гріх? Ага, такий. Подивимося, що в нас тут написано про подібні випадки? Відлучення від Святого Причастя на скільки-то років! Тепер наступний... А ти що накоїв? Ой-ой-ой! Зараз прочитаємо, що тобі за це належить... Ага: ось така-то епітимія!" У цьому нема ніякої користі.



    — Геронде, духівник повинен враховувати десятки обставин...



    — Так, особливо в нинішню епоху не вдасться з нерозсудливою строгістю застосувати весь закон Церкви. Замість цього духівник повинен плекати в людях любочестя. Спершу він повинен працювати над собою, щоб могти допомагати людям. У протилежному ж випадку [своєю нерозсудливістю] духівник буде проламувати людям голови.



    "Підаліон" називається так, тому що ця книга керує людиною до спасіння то одним, то іншим способом, подібно до того, як керманич, що спрямовує корабель до берега, повертає стерно то вправо, то вліво. Постійно дотримуючись прямого курсу, не повертаючи штурвал коли це потрібно, керманич посадить корабель на рифи, потопить його й погубить людей. Якщо духівник використовує канони як гармати4, тобто без розважання, не беручи до уваги конкретну людину, міру й образ її покаяння й подібне до цього, то, замість того, щоб зцілювати душі, він буде скоювати злочини.



    Розгрішувальна молитва



    Деякі духівники мають такий "типікон": у випадках, коли тому, хто висповідався, не можна причащатися, вони не читають над ним розгрішувальної молитви. Деякі духівники навіть говорять: "Читати розгрішувальну молитву не у всіх випадках — це наш принцип". Це вже схоже на протестантизм... Якось до мене в келію прийшов один юнак, у житті якого траплялися різні гріховні падіння. Він був у духівника, висповідався в цих падіннях, однак духівник не прочитав над ним розгрішувальної молитви. Нещасний впав у відчай. "Якщо духівник не прочитав наді мною розгрішувальної молитви, — став думати він, — виходить, напевно, Бог теж мене не прощає". І від цих думок він почав думати про самогубство. "Піди до духівника, — сказав я хлопцеві, — і нехай він прочитає над тобою розгрішувальну молитву. А якщо цей духівник все-таки відмовиться читати над тобою молитву, то піди до іншого духівника".



    Якщо над розкаюваним не читати розгрішувальної молитви, то він буде постійно падати, тому що диявол зберігає над ним свої права. А як людина може боротися, якщо диявол, як і раніше, володіє нею? Така людина не звільнена, вона піддається бісівським впливам. Тоді як, якщо розгрішувальна молитва над людиною прочитана, бісівські впливи відтинаються й [Благодать Божа] знову займає "плацдарм" [людини]. У такий спосіб нещасний отримує допомогу й може почати якусь [духовну] боротьбу, подвиг, щоб звільнитися від пристрастей.



    Зноски:



    1 Кор.11:29.



    2 "Зрештою потрібно... лікування виміряти не часом, а образом покаяння". Див: Св. Василий Великий. Первое каноническое послание к Амфилохию, епископу Иконийскому. Правило 2 в "Книге Правил". Свято-Троицкая Сергиева Лавра. 1992. С. 310. См. также. Св. Василий Великий. Третье Каноническое послание к Амфилою епископу Иконийскому. Правило 74.



    3 "Підаліон" (букв, значення слова: стерно, руль корабля) — найбільш повне і авторитетне зібрання Священних Канонів Православної Церкви з тлумаченням, складене близько 1793 р. преподобним Никодимом Святогорцем і монахом Агапієм. — Прим, перекл.



    4 Гра слів: «αν α πνευμάτικας γρησιμοποιή τους κανανες σαν κανονιά».
Не пропускай новини — долучайся до нас на Facebook
keyboard_arrow_up