Якою була залізниця 86 років тому — покажуть в музеї депо

Інформагентство RIA

Екскурсовод Віталій Біда тримає в руках ліхтар, якими користувалися залізничники у 30-х. Вони світили завдяки свічкам і керосину.

Реліквія. У музеї вагонного депо Козятина зберігаються експонати із 1933 року. Це старовинні ліхтарі зі свічками, фото залізничників, деталі від вагонів та інші речі, які не побачиш на сучасній залізниці.
А ще безліч радянської символіки, яку пообіцяли найближчим часом прибрати та зробити стенд з українськими військовими

Музей вагонного депо заснували 2005 року. Він найперший на Південно-Західній залізниці. Основним ініціатором був тодішній керівник Віктор Білан. Проте вся робота з облаштуванням музею лягла на плечі кадровика Віталія Біду, який пропрацював на підприємстві 32 роки. Зараз чоловік на пенсії. Він погодився показати історичну кімнату. Вперед на екскурсію!

Музей вагонного депо розташований в невеличкій кімнаті на першому поверсі залізничного підприємства. Перед входом розміщена табличка – послання майбутнім поколінням.

Відео дня

— У день відкриття музею ми залишили нащадкам послання. За табличкою сховали фото підприємства, а також пляшку коньяку. Написали, що розкрити капсулу потрібно на 100-річчя депо — 1 серпня 2033 року. Наші нащадки розкриють цю капсулу і подивляться фото, яким підприємством було раніше, що змінилося, — розповідає Віталій Біда.

Далі чоловік запрошує у сам музей вагонного депо. На всіх його стінах висять стенди, на яких зберігаються фото та документи. А ще портрет Леніна і знамена із зображенням вождя. Декомунізація ще не дійшла до музею, проте цю символіку пообіцяли найближчим часом прибрати. Радує, що посеред музею стоїть великий український стяг. Його виготовляли на замовлення у Луганську.

Ось так було в 33-ті

Історія вагонного депо в Козятині починає свій відлік з 1933 року. Наш натхненний екскурсовод показує копію наказу, привезеного із Росії.

— У першу чергу ми хотіли встановити всіх керівників депо, а їх фактично ніхто не знав. Таких підприємств, як вагонне депо взагалі не було. Ремонтували паровози та вагони у локомотивному депо. Усе робили на вулиці. Не було ні цехів, ні приміщення. Першим керівником призначили Гербєєва, — говорить Віталій Біда.

Далі указкою чоловік показує на вальниці ковзання, які існували у 1933 році. Вони кріпляться до коліс потяга. Таким чином забезпечують рух вагону по колії. Раніше вальниці змащували кожний кілометр, інакше горіли букси — елемент конструкції вагона, що знаходяться біля колісної пари. Сучасні вальниці ковзання мають форму підшипника. Їх не потрібно змащувати часто.

— У 30-ті роки оглядачів вагонів називали мастильники. Вони змащували букси маслом, щоб потяг чи паровоз далі міг їхати. Були ще залізні ящики, які називали шарманками Лукіча. Їх зробив наш бригадир Юрій Лукіч. У цих ящиках носили інструмент. Зараз оглядачі вагонів не носять такі шарманки. Вони ходять із маленьким молоточком і ним користуються, — пояснює Біда.

Ліхтарі, якими користувалися у 30-х залізничники, світили завдяки свічкам і керосину. Таким ліхтарями користувалися під час руху потяга.

►Стенд з макетом Козятинської залізничної станції — найбільший експонат музею

Дійшов пішки 200 км

У музеї зберігається інструкція правил технічної експлуатації 1940 року, фото перших випускників Київського транспортного училища 1905 року, а ще лист партизана, написаний під час Другої світової війни.

— Ось, фото Головінцова. Він працював заступником начальника вагонної дільниці. Під час війни він мусив здати казначейство і перенести гроші до станції Шевченково (біля Миронівки). У дорозі його потяг розбомбили німці. Він ішов пішки 200 кілометрів і передав кошти, — розповідає Віталій Біда.

Екскурсовод розповів, що колишній керівник підприємства Іван Скляров під час війни збив 29 німецьких літаків.

— Працював довгий час майстром, потім закінчив залізничний технікум і був призначений начальником вагонного депо. Після війни він побудував новий цех для ремонту вагонів, запровадив нову техніку, щоб механізувати важкі роботи, — каже Віталій.

Поверніть наші потяги

Посередині музею знаходиться стіл, на якому зберігаються макети підприємства: старий цех, побудований під час війни та нові цехи, де ремонтують вагони.

— Ось на цих, макетах колій колись стояли потяги, — з сумом констатує Віталій Павлович, і далі продовжує, — З лівої сторони критий вагон стояв, а з правої наполовину критий. Ці вагони старотипні 1917 років. Ми робили макети за кресленнями, які знаходяться у архіві в Петербурзі. Якось до нас приїхала делегація з управління депо Укрзалізниці. Вони попросили у нас ці макети потягів з обіцянкою повернути. Написали розписку, але досі макети старих потягів нам ніхто не повернув.

►У музеї є книга пошани. У ній Віталій Біда знайшов свою мати, яка працювала на залізниці провідником.

Питаємо, як часто відвідують музей козятинчани?

— Не часто, але такі музеї потрібні. Ось тут на фото я знайшов свою маму (показує книгу пошани). Вона тут працювала ще у молоді роки провідником. У вагонному депо є цілі династії залізничників в декількох поколіннях. Тому їм безпосередньо цікавий музей і його історія.

Ми подали ідею, організувати в музеї депо стенд із сучасною історією, а саме, показати усіх працівників підприємства, що були в зоні АТО та ООС. До наших порад прислухалися і пообіцяли, що будуть над цим працювати.