Спецтема: карантин

«Якщо я не заберу, то забере моя мама» – про небайдужість

«Якщо я не заберу, то забере моя мама» – про небайдужість

Ця історія трапилася на об’їзній дорозі через Титусівку. На виїзді з села ми помітили якогось птаха, що борсався у траві. Виявилося, що це вороненя спробувало самостійності та не розрахувало сили

Коли витягали воронча з трави, знесилений птах навіть не пручався. Відпочивши на долоні, стало повертати головою в обидва боки. Спробували напоїти – вдалося. Трохи відпочивши, пташеня скочило на землю. Ми не знали, що з ним робити. Харчів, щоб нагодувати зголоднілого сиворотого, у нас не було, але й залишати його без нагляду, наче й не по-людськи. Та ми помітили, що в сторону Титусівки зі ставка йшла юрба дітей. Ми розповіли про знахідку, але попередили дітей, що нам невідомо, чи птах є здоровим. Тому воронча може забрати тільки той, у кого немає вдома свійського пернатого господарства. 

Обізвався п’ятикласник школи-гімназії-дитячого садка ім. Підгорбунського Артур. 

– У мене вдома є гусенята. Але якщо я не заберу, то прийде моя мама і забере, – сказав хлопчина.

Коли школяр-рятівник наблизився до вороняти, воно стало на крило і полетіло. Але, пролетівши метрів десять, знесиленим приземлилось на ріллю та далося в Артурові руки.

Хтось скаже – знайшли про що писати! Але ж ця історія не про вороненя, а про душі людські. Артур виховується в сім’ї, в якій є любов до всього живого. Значить, виросте людиною, яка не зможе пройти повз чужої біди. Артур знає, що у нього є гусенята та він забирає вороня додому, щоб по нього не йшла мама.

Пощастило мамі Артура, що вона має такого сина. Пощастило й Артуру, що його виховує така мама. Ну і звісно, добряче поталанило сиворотому вороняті, що на його дорозі потрапили люди з чуйним серцем.

Читайте також:

Козятинчанка Леся Лясковська виборола золото з перетягування канату
Коровайниця Яніна Гунчак з Білопілля: «Як має пара жити – таким буде коровай»
 

Коментарі

keyboard_arrow_up