Його хотіли знищити, але не вийшло: історія нашого вокзалу

Його хотіли знищити, але не вийшло: історія нашого вокзалу
  • Вокзал станції Козятин вже давно став візитівкою нашого міста.
  • Ошатну будівлю звели на 40 років раніше, ніж центральний вокзал у Києві.
  • Щоб побудувати споруду, довелося докласти титанічних зусиль, бо все робили вручну, а для фундаменту монтувати спеціальну платформу.
  • Ми зібрали для вас цікаві факти про наш вокзал, якому виповнюється 131 рік

Наш вокзал — не просто родзинка Козятина. Це один із небагатьох старовинних вокзалів, які, всупереч часу, дійшли до наших днів і зберегли свій майже первозданний вигляд. Тоді як більшість подібних споруд в Україні були зруйновані під час війни чи перебудовані на сучасний лад. Яскравий приклад — сусідній Бердичів, де старий вокзал підірвали авіабомбою німці у 1944 році. До слова, нашого красеня теж збиралися знищити, але про все по порядку.

Прабатько вокзалу

Вокзал станції Козятин молодший за саму станцію на цілих 18 років. Тож коли через наше місто відкрили залізничний рух, протягом 18 років вокзал був дещо в іншому місці. Ця споруда збереглася донині, щоправда, вона не така популярна, як перлина нашого міста. Це будівля на вулиці Винниченка, неподалік від школи № 1. Сьогодні тут розташувалися міський архів та пенсійний фонд. Кам’яна споруда не така вишукана, як пасажирський вокзал. Значно менша за розмірами. Усередині — старовинні кручені сходи.

Відео дня

►Старий вокзал на Винниченка. Вигляд з двору. Фото з архівів газети

Як пише історик Зоя Вільчинська у своїй праці «Наша історія», перші вокзальні приміщення Російської імперії відповідали швидше статусу товарних станцій, тому що вони не мали усіх необхідних зручностей для пасажирів. Крім того, кількість людей, що користувалися залізницею, дедалі збільшувалася. Тож виникла потреба збудувати новий вокзал, який був би зручним для пасажирів. Так вирішили звести у Козятині будівлю, яка згодом стане візитівкою міста.

«11 листопада 1887 року (за старим стилем) фінансовими органами Російської імперії було затверджено царський проект на будівництво пасажирської станції в містечку Козятин. Кошторис будівлі складав 292 144 карбованців золотом», — пише дослідниця історії.

►План вокзалу у журналі "Зодчий"

Вже за рік взялися за роботу. Спорудженням вокзалу керував інженер Олександр Кобелєв, а проект розробив архітектор Валеріан Куликівський. Що цікаво, у нашому місті є вулиця, названа на честь Куликівського, але немає вулиці Кобелєва.

Вода під фундаментом

Зоя Вільчинська знайшла спогади козятинського старожила про будівництво нашого вокзалу. Зокрема про те, як закладали фундамент.

«Спочатку на озері-болоті викопали котлован до трьох аршин глибиною і забивали триметрові колоди: одну біля одної. Таким чином зробили суцільний дерев’яний майданчик, на який поклали камінний фундамент, потім на ньому почали зводити стіни. Всі роботи велись вручну», — йдеться у спогадах Григорія Михайлевського.

Про те, що під будівлею вокзалу вода, згадував ще один мешканець міста, Анатолій Костюк. Він розповідав дослідниці історії, що з-під вокзалу витікають три річки. Дві з них впадають у Водокачку, третя тече до ставків у Титусівці. На вулиці Куликівського у земляному насипі під залізничним полотном є невеликий отвір-тунель. Можливо, колись цим тунелем протікала одна з річок, що починалася від вокзалу і впадала у Водокачку.

І ресторатор, і податківець

Вокзал будували протягом двох років. Споруда була повністю завершена у 1889-му. І вже у листопаді перлина нашого міста відкрила свої двері для пасажирів.

«Увечері козятинський вокзал особливо ефектний: потоки світла електричних ліхтарів освітлюють колії, споруди та околиці; поїзд плавно несеться на зустріч цьому світлу, залишаючи за собою все, що поринуло в темряву, і зупиняється біля перону, залитого м’яким молочним світлом», — йдеться у «Путівнику Південно-Західної залізниці» за 1899 рік.

Усе це свідчить про той факт, що наш вокзал ще наприкінці ХІХ століття був електрифікованим. Це було неабиякою рідкістю на той час. Для порівняння наведемо такий факт — київський вокзал було електрифіковано аж у 1950 році.

Ще однією родзинкою нашого вокзалу була буфетна зала. Ось як її описують у «Путівнику»:

«Всередині будівлі звертає на себе увагу розкішна овальна зала І та ІІ класу; багато світла та повітря, витончене орнаментування, стильні меблі — все це робить зал одним із кращих серед усіх буфетів російської залізниці. Але окрім зовнішності, козятинський зал відрізняється своїми зручностями, оскільки все, що необхідно пасажиру в дорозі, зосереджено тут: квиткова каса і телеграф виходять віконцями в залу, поруч зал для приймання багажу, з протилежного боку — чоловіча і жіноча вбиральня, перукар».

У царські часи деякі станції робили буфетними. Тут пасажири під час зупинки поїзда мали можливість поїсти, бо подорож могла тривати кілька діб, а вагони-ресторани були не всюди. Однією з таких буфетних станцій був Козятин. Тому у будівлі вокзалу передбачили велике місце для буфету. Хоча він був настільки розкішним, що радше відповідав би слову «ресторан». Старі зображення буфетної зали ми знайшли у «Путівнику» та архітектурному журналі «Зодчий» за 1892 рік. Тут посеред зали була розкішна люстра, столи застелені білими скатертинами, на вікнах — французькі штори.

►Буфетна зала нашого вокзалу. Ілюстрація з журналу "Зодчий"

До революції буфетом на вокзалі завідували татари Максутови. До прикладу, у 1913 році за буфет відповідав Ізотул Максутов, який за сумісництвом займався збором промислового та квартирного податку. Інформацію про це ми знайшли у довіднику «Весь Південно-Західний край» за 1913 рік.

Граєвська платформа

Поруч з вокзалом — ще одна старовинна будівля. Колись це був будинок начальника станції Козятин. Його будували паралельно з вокзалом, про що свідчить дата на фасаді — 1888-1889.

►Світлина з сайту Музею історії міста

За свідченнями історика Зої Вільчинської, площа між вокзалом і будинком начальника станції колись носила назву «Чорний двір». Тут було декілька господарських споруд, серед яких — льодник. Це спеціальне приміщення для зберігання продуктів, яке виконувало функцію холодильної кімнати. Всередині його обкладали брилами льоду, за рахунок чого зберігалася низька температура.

Платформи по обидва боки вокзалу були критими навіть у царські часи. Щоправда, спершу колій було значно менше. Київська платформа з лівого боку вокзалу не змінила своєї назви й донині.

►Світлина з сайту Музею історії міста

Натомість Шепетівська платформа у дореволюційну пору називалася Граєвською. Це тому, що від неї рушали поїзди по лінії Козятин-Граєво аж до території сучасної Польщі.

►Світлина з сайту Музею історії міста

Ледь не підірвали

Ми вже згадували, що наш вокзал хотіли знищити. Це ледь не трапилося під час Другої світової війни. Як відомо, Козятин протягом трьох років був окупований німецькими військами. Місто вдалося звільнити аж наприкінці 1943-го в ході «Житомирсько-Бердичівської наступальної операції».

►Світлина з сайту Музею історії міста

Перед тим, як радянські війська прорвалися в Козятин, німці мали замінувати блокпости, депо та вокзал. Інформацію перехопили наші підпільники. Вони дізналися, де саме німці заховали вибухівку. Вона лежала у вагонах, що стояли за нафтобазою. Зранку підпільники підірвали вибухівку за допомогою детонаторів. Інформацію про це ми знайшли у науковій статті Ігоря Гуменюка, працівника Державного архіву Вінницької області. Він досліджував діяльність підпільної організації «Залізничник», що діяла в Козятині під час німецької окупації. Саме підпільники із «Залізничника» завадили планам німців підірвати наш вокзал.

Водночас історик Зоя Вільчинська у своїй книзі «Наша історія» наводить дещо іншу версію подій:

«Відступаючи у 1944 році, німецькі війська замінували вокзал. Здавалось, вибух був неминучим, але в останні хвилини патріоти зупинили стрілку часового механізму, що вела до катастрофи. На жаль, їхні імена досі невідомі».

Тож з приводу того, як саме вокзал рятували від знищення, маємо суперечливі факти.

Занепад і відродження

Після війни вокзал трохи змінив свій зовнішній вигляд. Крило на Київській платформі добудували. А наприкінці 50-их років змінилася і привокзальна площа. Тут встановили два фонтани зі скульптурами. Один з них називався «Юні натуралісти» і стояв перед будівлею вокзалу, інший називався «Маленькі пустуни».

Обидва фонтани встановили перед проведенням Всесвітнього фестивалю молоді, що мав відбутися у Москві у 1857 році. Перед цим заходом місто причепурили, позаяк планувалося, що через Козятин проїжджатиме велика кількість людей. Про це Зоя Вільчинська писала в одній зі своїх статей.

На рубежі 60–70 років водограї прийшли у занепад, через деякий час їх демонтували. Проте неподалік вокзалу й досі можна побачити сліди радянської доби. Мова йде про дві скульптури обабіч сходів — робітник і робітниця.

У 1987 році наш вокзал визнали пам’яткою архітектури, щоправда місцевого значення. Із часом будівля стала занепадати і мала не надто привабливий вигляд.

►Таким був вокзал до реставрації. Джерело фото тут

►Джерело світлини тут

Нове життя вокзалу подарували у 2011 році перед проведенням «Євро-2012». Саме тоді взялися за реконструкцію визітивки нашого міста і повернули їй первозданний вигляд. До речі, момент ремонту закарбували у серіалі «Дорога в порожнечу». Одну зі сцен цього серіалу знімали на нашому вокзалі тоді, коли реконструкція була у розпалі. А за кілька років до цього на нашому вокзалі знімали продовження серіалу «Смерть шпигунам».

Чи знали ви?

Пасажирський вокзал у Козятині з’явився раніше, ніж центральний вокзал у Києві. Про це свідчить публікація, яку ми знайшли у газеті «Киянин» за № 314 від 13 листопада 1899 року. У замітці йдеться про те, що керівництво Південно-Західної Залізниці лише збиралося проводити розвідку ділянки майбутнього будівництва і звернулося до влади міста з проханням провести роботи з буріння ґрунту.

До того часу у Києві був «первісний» вокзал, як у нас на Винниченка. Але у 1877 році будівлю пошкодила пожежа, до того ж, зріс пасажиропотік. Тому вирішили звести новий, центральний вокзал. У 1913 році «первісний «вокзал знесли і взялися закладати фундамент нового, але на заваді стала Перша світова війна. Роботи відновили аж у 1927 році. Будівництво тривало до 1932-го. Протягом 19 років роль вокзалу виконував одноповерховий дерев’яний павільйон, який спорудили перед тим, як «первісний» вокзал мали демонтувати.

 

Читайте також:

Яке кіно знімали в Козятині?

Локомотивне депо - одне з перших підприємств Козятина

Відомі козятинські будинки: Чехословацький, Уманський, Грека

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі (4)
  • Tetyana Kostiuk

    На великий жаль, під час капітального ремонту вокзала, багато чого розікрали і не добудували те, що було до ремонту...
  • Дмитрий

    Потому что в Казятине больше ничего и нет😂😂😂😂

    Олег Чернодуб reply Дмитрий

    Добре, що Ви тут як тут правильніше писати Козятин чи на російській мові Казатин!

    Анонім reply Дмитрий

    Ну ось ви є, такий "кмітливий"
    Автору , дякую.
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up