«Залишився воїном до останнього подиху»: у Козятині прощалися з героєм Максимом Олексюком

«Залишився воїном до останнього подиху»: у Козятині прощалися з героєм Максимом Олексюком
Жінки, дівчата, діти і старенькі бабусі не приховували емоцій та жалю за юним воїном
  • У Козятині 9 червня оголосили день жалоби. Місто прощалося з 23-річним воїном Максимом Олексюком, позивний (Максон).
  • Хлопець загинув у ніч на 7 червня від прямого попадання артилерійського снаряду в бліндаж.
  • Він та ще один боєць від поранень померли в лікарні

У день прощання із самого ранку біля будинку героя зібралися близькі та друзі, сусіди. Не приховували сліз, згадували хлопця і від спогадів поринали в смуток.

Юнак виріс у Калинівці. Його однокласники з комком болю розповідають про моменти з дитинства.

— Максим провчився з нами 4 роки. Потім переїхав із батьками в Козятин. Але він часто бував у Калинці — там живуть його бабуся й дідусь, — говорить однокласник Олександр Пурдій. — Максим любив спорт. У дитинстві ми з ним часто любили гуляти, шукали пригоди, гралися… Як усі хлопці. Коли він пішов в армію — спілкувалися менше. Я був за кордоном і тепер жалкую, що не часто йому телефонував.

Мама героя гладила чоло сина і плакала. Для неї цей день — найважчий у житті

В останню ніч виходив на зв’язок

Рідні пам’ятають, що Максим був спокійною дитиною. Оминав суперечки й сам намагався ні з ким не сперечатися.

— Максим вчився в Козятині в першій школі. Далі освоював професію водія у Вінниці. Потім пішов в армію. Він був хлопець скромний, флегматичний, — ділиться спогадами двоюрідний прадід Григорій Швець. — Мені на все життя запам’ятається наша остання з ним розмова. У минулому році він із батьком садив картоплю. Я побачив його й зупинився й кажу: «думай коли мені вже горілку на весілля готувати»!, а він дивиться на мене усміхнувся і промовчав. Потім я дізнався, що він підписав контракт і йде служити. Про дівчат поки не думав.

Поговорили з класною керівницею Максима Любов’ю Федорук. Жінка сказала, що він був наполегливим і справедливим. Намагався добитися всього власними силами.

— Мав хороші досягнення в спорті особливо в стрибках у висоту, високі вольові якості. Перед роковою ніччю Максим вийшов на зв’язок майже з усіма однокласницями.

Став військовим

У червні 2016 року Максима призвали до лав збройних сил України на строкову військову службу. По її закінченні підписав контракт і проходив службу у званні сержанта окремого загону особливого призначення Національної гвардії України.

Двадцятитрирічний Максим Олексюк був бійцем 3-ї роти полку «Азов». За півтора роки служби проявив себе відповідальним та щирим побратимом Він загинув 7-го червня в бою, який тривав майже 4 години.

— Я з Максимом познайомився безпосередньо на бойових позиціях. Це було в січні, — говорить побратим Максима, який попросив його не називати. — Ми почали гарно спілкуватися. Він з усіма ладив і дружив. Він мав багато планів на життя, зокрема, дуже хотів освоїти військову справу і, мабуть, залишитися в частині. Не ховався за спинами. Адже там щодня відбуваються обстріли, жодні мирні ініціативи — не діють.
Розповідає про день, коли Максим загинув.

— Ми облаштовували позицію, потім її почали обстрілювати. Обстрілювали протягом години. Ворог застосовував ствольну артилерію і всі заборонені калібри, які тільки є — 120 міномети, 82 міномети із танкової гранати, заборонену мінськими угодами ствольну артилерію. Я й мої побратими втомилися бути мішенями. Ми всі чекаємо наказів про силове вирішення конфлікту, — розповідає військовий із позивним Бродяга.

Військові, як говорить традиція, проводжали героя в останній шлях пострілами в повітря

Прощання

Незважаючи на палюче сонце, на центральній площі міста було досить людно. Дехто стояв на колінах, дехто підбігав до рідних, обіймав, просив вибачення.
— Максим Олексюк для нас, азовців, став бойовим товаришем, близьким другом, якого можна назвати братом. Кожен із нас буде згадувати його з посмішкою бо він був життєрадісним хлопцем, — сказав друг Максима з позивним «Білий». — Він був впертим, але добрим і розуміючим. З тих бійців, кого не втримаєш на тилових позиціях. Максим завжди рвався в бій захищати країну, перемагати ворогів. Так сталося в цю рокову ніч.

Військовий говорить, що Максим не мав у цей день виходити на бойову позицію, але він сам виявив бажання допомогти хлопцям облаштовувати позиції.

— Максим прожив коротке життя, але воно було яскраве й наповнене сенсом, — говорить побратим Когут. — Він розумів ризик і знав, що він йде на війну. Залишився воїном до останнього подиху. Він став тим щитом, який дозволяє вам із нами будувати сім’ю, народжувати й ростити дітей, засипати в теплому ліжку. Ми не маємо права забути тих хто віддав своє життя за вашу свободу.

Десятки містян прийшли на прощання із Максимом Олексюком. Героя проводжали, стоячи на колінах

Герої не вмирають

Після виступів побратимів молитву провів благочинний отець Роман Масира з трьома церковнослужителями. Поховали Максима Олексюка на «Алеї Слави» міського кладовища.

Під час погребіння тіла прогримів салют від побратимів. У воїна залишилися мама Ірина та Андрій — брат, який навчається в десятому класі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up