Залізничнику Віктору Тузу 85 років. З них 42 — віддав залізниці

Залізничнику Віктору Тузу 85 років. З них 42 — віддав залізниці
Заслужений залізничник Віктор Туз, сидячи на лавці, пригадує своє спортивне минуле
  • Історія життя. Почесний залізничник Віктор Туз починав працювати помічником машиніста, а потім став "двіженцем”. Зміну профілю пояснював просто: хотів займатися тим, що приносило б задоволення. Як жилося і живеться тепер 85-річному козятинчанину?

З почесним залізничником, старшим диспетчером західного напрямку Козятинського відділку Південно-Західної залізниці, а нині пенсіонером Віктором Тузом ми знайомі з початку дев’яностих. Зустрівся з ним випадково. Він сидів на лавці біля свого будинку та уважно стежив, як на спортивному майданчику гасають у м’яча юнаки та підлітки.

Питаю пана Віктора, чи хотів би він поганяти м’яча з хлопцями? Відповів, що в футбол не хоче. Раніше професійно займався волейболом та виступав за спортивне товариство «Трудові резерви», яке було призером багатьох чемпіонатів і турнірів.

— До спорту ми ще повернемось, розкажіть спочатку трохи про себе, — продовжує розмову журналіст.

— А що тут розповідати? Дитинство пройшло, як у всіх дітей того періоду, — каже пенсіонер.

— Війну добре пам’ятаєте?

—Так, пам’ятаю. Врізався у пам’ять випадок з поліцаєм Степурком. Ми тоді жили в Печанівці, поруч з нами жили єврейські родини так той Степурко закинув мене в автівку разом з дітьми євреїв. Мама моя була бойовою жінкою, та стала сваритися до того поліцая. Яким він підлим не був, а мати на нього подіяла і Степурко мене відпустив.

Після німецької окупації пішов до школи. Після 9-го класу вступив в залізничне училище на помічника машиніста. До служби в армії працював за профілем, — каже Віктор Туз.

Про службу в армії спогади в нашого героя невеликі. За відмінне навчання в школі та училищі він був направлений в льотну школу молодих спеціалістів. У тій школі захворів, недовчившись і не дослужившись до молодшого офіцера, був комісований з армії. На щастя, на його подальшу долю знайшлася народна цілителька, яка нетрадиційними методами повернула його до повноцінного життя.

Те, що не став офіцером, Віктор Харитонович не жаліє. Він мріяв стати моряком, та й на гражданці чекала дівчина на нього. Правда, поки він вивчав військову справу, його дівчина Надя навчалася в Чернігівському торговому технікумі. Поїхав по неї, забрав свою Надю. Відтоді вона стала для нього супутницею на все життя.

Після армії наш співрозмовник подався у “двіженці”. Пішов помічником складача потягів. Трохи пізніше вже з дружиною Надією Петрівною переїхали жити в Козятин. Тут він став складачем поїздів, пізніше черговим по станції та начальником станції в Суховолі, що на Хмельниччині. Знов повернувся до Козятина, вже диспетчером — спочатку станційним, пізніше відділковим та згодом став старшим диспетчером західного напрямку.

На заслужений відпочинок наш герой пішов у 60. Міг піти раніше та попросили ще попрацювати. Кажуть, що незамінних людей немає тільки на посаду старшого диспетчера. 

З тої пори вже пройшло 25 років. Поцікавилися, як почесному залізничнику зараз живеться?

— Якби не проблеми з серцем, то можна було б сказати, що добре. Коли їздив до дочки в Житомир, то там ми зробили повне обстеження з кардіології. Діагноз, хоч і мало втішний, в паніку не падаю. Живемо з дружиною своїм життям і радіємо успіхам наших дітей та онуків.

На завершення нашої зустрічі ми побажали Віктору Тузу таки звернутися до лікарів і покращити своє здоров’я. Оптимізм - хороша риса характеру, однак коли є проблеми з серцево-судинною системою, то нехай вирішують її спеціалісти. Йому як волейболісту з далеких шістдесятих хочеться подумки вийти до сітки та перебити через неї м'яча, а для цього, крім вміння, потрібно ще міцніше здоров’я.

 

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up