Зарядилися позитивом і створили автентичні обереги

Олена Удвуд

Не лише наймолодших козятинчан навчають традиційним видам українського мистецтва.
Днями провели майстер-клас для дорослих, на якому жінки мотали мотанки. Не звичайні маленькі ляльки, а великі, на основі.
Розповідаємо, про які тонкощі та секрети дізналися учасниці на майстер-класі

На столі — розмаїття різнокольорових атласних стрічок, маленьких декоративних квітів, бусин і тканини. Усе це — елементи, необхідні для створення та декору автентичного українського оберегу, який наші жінки робили споконвіку — ляльки-мотанки.

— Які вони взагалі бувають? — запитує Тетяна, яка прийшла на майстер-клас. Жінка гортає книжку, де показані приклади різних видів мотанок.

— Найрізноманітніші, — відповідає майстриня Наталія Баштова. — Мрійниці, травниці, зерновушки. Перші, простенькі ляльки були навіть без ручок. Казали — лялечка без ручок, щоб доленьку не вкрала, без ніжок — щоб не втекла, без очей — щоб не зурочити дитятко. Навіть у важкі часи, коли було дуже складно, мотали мотанки. До прикладу, під час Другої світової війни жінки теж робили мотанки з якогось клаптика тканини і прикрашали їх.

Відео дня

Проста лялька створюється із одного клаптика тканини, із якого формується голова, руки та тулуб. Але мотанка, яку мотатимуть учасниці майстер-класу, не проста. Це — лялька на основі. Вона складається із восьми частин. Перша — голова. Для цього майстриня роздає квадратні клаптики матерії і шматочки вати.

— Краще, коли ви тканину нариваєте руками, — розповідає Наталія Баштова. — Тому що коли рвеш тканинку, обштрапуєш ниточки і нічого не торочиться. Якщо тканина нарізана, через якийсь час вона почне торочитися. Шити ми сьогодні також будемо. Одяг на ляльку шиється, але окремо від ляльки і якщо ми на ляльку вже перенесли щось, ми нічого не перешиваємо і голкою ляльку не проколюємо. Ляльки голка не торкається. Основа голови і тулуба може бути будь-яка: вата, синтепон, деревина. Але мені не дуже подобається лялька на дерев’яній основі. Вона не гнучка. Хочеться, щоб вона була як стеблинка. Тоді її можна поправити, порівняти. Раніше могли намотувати основу тільки з тканини, але тоді одне простирадло йде на дві-три ляльки.

Майстриня бере до рук вату і складає її, формуючи личко. Тканину повертає до себе по діагоналі і трохи нижче середини кладе ватяний шматочок. Тоді накриває одним краєм тканини інший, обгортає тканиною вату і щільно примотує ниткою. Учасниці майстер-класу уважно дивляться і повторюють кожен рух.

Личко можна залишити чистим, але майстриня пропонує зробити оберегові хрести і рамки за допомогою різнокольорових ниток.

— Це треба дві взяти? — уточнює Ірина.

— Скільки ви хочете, — відповідає Наталія Баштова.

— Я хочу щось українське, — каже Тетяна і бере жовту й блакитну нитки.

Майстриня показує, як намотати на голову ляльці спершу хрест прямий, потім — косий. За тим показує, як робити обережні рамки. Паралельно пояснює, що означає кожен колір.

— Тут патріотизм, але насправді це енергія світла й сонця та духовність, — каже Баштова про ляльку Тетяни. — Блакитний колір символізує духовність, духовний розвиток. Якби це був фіолетовий колір — це була б езотерика та магія. Жовтий — енергія світла, сонця. Зелений — це набір здоров’я та розвиток.

У звичайних мотанках міні-формату основу ляльки роблять з того самого клаптика тканини, з якого мотається голова. Але для великої ляльки треба зробити основу окремо. Для цього майстриня дає кожній прямокутний шматок тканини і довгий жмут вати. Вату кладе на край матерії і туго скручує тканину. Зайве відрізає і замотує ниткою. А потім примотує голову до основи.

Із менших клаптиків тканини квадратної форми та вати для ляльки роблять груди. Їх, як і решту деталей, так само примотують за допомогою нитки. За тим учасниці майстер-класу роблять долоньки. І лише тоді в хід йде голка, адже треба зробити рукава. Для цього квадратні клаптики матерії прошивають із одного боку, тоді до краю рукава примотують долоні, а потім обидва рукава примотують до основи.

Тепер дійшла черга до того етапу, де треба увімкнути усі свої дизайнерські здібності, адже ляльку потрібно одягнути. Спочатку роблять блузку, потім — спідницю. На поясі зав’язують різнокольорові атласні стрічки. Це водночас і прикраса і спосіб приховати усі недоліки верхнього краю спідниці.

Із шерстяних ниток для ляльки формують волосся, яке приклеюють до голови за допомогою клею.

Тетяна та Наталія залишають своїм лялькам розпущене волосся, Ірина заплітає косу. Останній штрих — віночок. Його виплітають із крихітних штучних квітів та бусинок, а ззаду зав’язують атласні стрічки.

— Діліться, хто як назвав, — каже Наталія, учасниця майстер-класу. — У мене Мавка.

— Моя — Ярина, — говорить Ірина.

— А в мене Таня, — каже Тетяна.