Життя і смерть Козятинського району

Село Поличинці, що на Козятинщині, колись входило до Бердичівського району

• У п’ятницю, 30 грудня, мала б бути кругла дата від остаточного оформлення меж Козятинського району. Йому мало виповнитися 60, якби його не поглинув район Хмільницький.
• Мало хто знає, що на теренах Козятинщини колись було взагалі аж чотири райони, а деякі населені пункти, які до них входили, зараз у межах зовсім іншої області.
• Як створювали Козятинський район і як він перестав існувати — читайте у нашій публікації

Історія створення Козятинського району бере свій початок від 20-их років минулого століття. Ми розкажемо її вам, опираючись на матеріали, які знайшли у книзі «Наша історія» козятинської дослідниці Зої Вільчинської.

До 20-их років місто Козятин входило до Бердичівського повіту Київської губернії і було центром волості — невеликої адміністративно-територіальної одиниці. Козятинська волость охоплювала лише невелику частину Козятинщини. Окрім власне міста, до неї входило сім сіл: Махаринці, село Козятин, Іванківці, Сестринівка, Непедівка, Пляхова, Пиковець, Рубанка, Титусівка, а також шість хуторів, які до нашого часу не збереглися. Тож, як бачимо, за обсягами Козятинська волость була навіть меншою, ніж сучасна Козятинська ОТГ.

Окрім Козятинської, серед волостей, які входили до Бердичівського повіту, були ще Білопільська, Махнівська, Пузирецька, Самгородоцька та Юзефівська. Усі назви, окрім останньої, нам добре знайомі, адже в майбутньому ці села увійдуть до Козятинського району. Юзефівка — не виключення, вона просто змінила назву. Сьогодні ми називаємо її Йосипівкою.

Житомирщина і не тільки

Після того, як владу в Україні захопили більшовики, вони вирішили провести адміністративно-територіальну реформу і поділити землі за новим, триступеневим принципом: центр — округ — район. Цей процес стартував у 1922 році. Спочатку зі складу Бердичівського повіту виключили 3, натомість включили додатково 13 волостей і залишили їх у тих межах, в яких вони були до адмінреформи.

У 1923 році деякі волості вирішили об’єднати і створити райони. Спочатку на теренах Козятинщини таких було чотири. Юзефівську волость приєднали до Козятинської, так виник Козятинський район. Білопільську волость об’єднали з Пузирецькою і створили район Білопільський. Що цікаво, до нього потрапили землі, які наразі є частиною іншої області. Все тому, що Пузирецька волость, окрім самих Пузирок, цілковито складалася із сіл Житомирщини.

Самгородоцький район утворили із Самгородоцької та Спичинецької волостей. Остання назва навряд чи знайома пересічному мешканцю Козятинщини, адже як Спичинці, так і села довкола нього — це Погребищанщина.

Махнівську волость об’єднали із Бистрицькою і вони увійшли до району Бердичівського із центром у Бистрику. До речі, до Бистрицької волості входило лише три наших села (Мала Клітинка, Поличинці і Тернівка). Решта населених пунктів — це сьогодні також Житомирська область.

Було чотири, стало два

У 1925 році мапа наших земель знову змінилася. До Білопільського району потрапили Велика Радзивилівка (нині село Велике) та Вернигородок, які раніше входили до Бровківського району (сьогодні це Житомирщина). Блажіївка та Дубові Махаринці, які входили до Козятинського району, стали підпорядкувовуватися Білилівці (нині це Ружинщина). Натомість до Козятинського району включили Великий Степ і Лопатин. Обидва села входили до Вінницької округи. А від Самгородоцького району за новим проєктом мали забрати Спичинці. Це, у свою чергу, перетворило його на малоцінний. Причина у тому, що серед чинників, які враховували при формуванні нових адміністративно-територіальних одиниць, були не лише кількість населення, а насамперед, економічні фактори, як то наявність об’єктів промисловості та транспортні шляхи.

Чим були цінні Спичинці, здогадатися не важко — за два кілометри від села розташовувався цукровий завод. Зрозуміло, що вихід села зі складу району негативно вплинув на економічні показники. Місцевий виконком навіть звертався до вищого керівництва з проханням включити до складу Самгородоцького району Михайлин, Юзефівку, Широку Греблю та Миколаївку, які входили до Козятинського району. Саме в межах цих сіл розташовувався Юзефо-Миколаївський цукровий завод. Мовляв, Козятинський район від такого кроку не збідніє. Зауважимо, що на той момент саме Козятинський район був справжнім промисловим гігантом — окрім Юзефо-Миколаївської, тут було ще дві цукроварні — у Бродецькому та Махаринцях.

Вищі ешелони влади вирішили не змінювати свого рішення і таки забрали від Самгородоцького району Спичинці. Відтак чотири райони колишнього Бердичівського повіту, серед яких Білопільський та Самгородоцький, визначили малоцінними. Увесь Самгородоцький і частина Білопільського району увійшли до Козятинського.

Загубили Пустоху

Навесні того ж 1925 року Махнівка стає районним центром, а Бердичівський район ліквідовують. Та вже у червні Бердичівський район знову з’являється на карті. До нього відійшли Поличинці, Мала Клітинка та Тернівка, а також деякі сільські ради, які були частиною розформованого Білопільського району.

Постійні зміни адміністративно-територіальних меж призвели до того, що два села — Пустоха та Пиковець — просто загубилися. Ми вже згадували, що Пиковець входив до Козятинської волості, тому коли проводили перше районування Бердичівських земель, село відійшло саме до Козятинського району. Коли почали утворювати сільські, селищні та міські ради, Пиковець та Пустоха увійшли до однієї сільської ради — Пустоської. Після проведення чергового районування виявилося, що фактично Пустоха, яка мала увійти до Козятинського району, зависла в повітрі, оскільки в порядку постанови село не віднесли до Козятинського району і певний час воно формально перебувало у складі району Махнівського.

Спроба номер два

У 1930 році округи вирішили ліквідувати. Тоді ж розформували Бердичівський район. Села Мала Клітинка, Поличинці та Тернівка, які до нього входили, передали в Махнівський, а Гурівці, Дерганівку, Пузирки, Панасівку, Білопілля, Селище і Кашперівку — в Козятинський. Коли у 1932 році утворили Вінницьку область, Махнівський та Козятинський райони увійшли до її складу.

Минуло сім років і Самгородоцький район вирішили відродити. До нього відійшли 26 сіл, які були частиною Козятинського району. Хоча розглядали питання про повернення до Козятинського району деяких населених пунктів, як то Рубанка та Кордишівка, оскільки територіально вони розташовані ближче до Козятина, ніж до Самгородка.

Цього разу Самгородоцький район проіснував значно довше — майже два десятки років. Водночас він був найменшим за кількістю населення з-поміж усіх районів Козятинщини. Станом на 1941 рік там проживало всього 29 тисяч осіб, тоді як у Козятинському — 51 тисяча.

Чим все завершилося

У 1957 році історія Самгородоцького району завершилася — його ліквідували і приєднали до Козятинського. А через п’ять років не стало і району Махнівського. Наприкінці грудня 1962-го Президія Верховної Ради УРСР вирішила укрупнити сільські райони Вінницької області. Відтак Махнівський район розформували. Частину населених пунктів передали Калинівському, а частину — Козятинському. Так сформувалися остаточні межі Козятинського району, до якого увійшло 75 населених пунктів. Із плином часу їх кількість трохи зменшилася, оскільки деякі села зникли з карти України.

Проіснував Козятинський район до 2020 року, допоки не вирішили укрупнити райони в рамках нової адміністративно-територіальної реформи. За проєктом, на Вінниччині мало бути спершу п’ять, а потім шість районів. Козятинський мали об’єднати із Хмільницьким та Калинівським, а центр зробити в Хмільнику. Попри те, що влада міста зверталася до відповідних органів з клопотанням не забирати у Козятина статус районного центру, це не допомогло.

Читайте такж:

Зберігся цікавий документ. Кому ми завдячуємо появою станції та містечка Козятин

Швейній фабриці виповнюється 75

Якими були школи Козятина у минулому столітті

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.