Журавлями друзі відлітають

Журавлями друзі відлітають

Цей матеріал - данина останньої шани моїм друзям…

Важко усвідомлювати, що вже в минулому наші друзі були людьми чуйними, доброзичливими, щедрими. Гуртувалися до брата мого Віктора ті, хто тяжів до духовних цінностей та добра.

У нас як? Хтось помер, когось не стало, одразу ділять спадщину, ділять хату чи будинок, привласнюють буквально все собі, від документів до одягу, теплих речей… До усього тлінного, матеріального.

Смерть нашого товариша Толика дала зрозуміти людям, що вони нічого не варті в порівнянні з життям. Тлінне матеріальне може канути в лету. Треба прожити достойно, красиво, щоб тебе запам’ятали.

Ми народилися, жили, вчилися, дружили в одному місті. У рідних школах, Анатолій — в 5, ми з братом Вітею — в 3. Але по роботі шляхи брата мого і Анатолія зійшлися в одному колективі СМП-648. Вітя вчився іще заочно в університеті мистецтв, поєднуючи навчання із творчою майстерністю художника в СМП. Анатолій від учня токаря працював токарем вже. Кажуть, кожній людині Бог дає якийсь талант. Бог обрав Вітю, чомусь саме обрав його, аби світився серед людей, талант краси його чудової душі.

Це як генетичний код, фонд у нашій дружній, працьовитій сім’ї. Біля Віктора здоровішали душею!

Будь-яка підлість чи нещирість неможлива була просто фізично. Віктор випромінював якесь добре цілюще поле. Біополе душі. Ми не знали жодного випадку, коли він би покривив душею через вигоду чи навіть через якусь небезпеку.

Анатолій, вірний товариш його, відчував через Віктора оту доброту, бо Толя часто був песимістичний. Проблеми зі здоров’ям та інше часто ставали на перешкоді його хорошого настрою. Дружба між ними була міцною і непорушною. У вихідні, вже в колі нашої християнської сім’ї, в атмосфері гостинності, поваги, щедрості душ, Толя відчував себе радісним і щасливим. І це справді так. Як тільки Толя з’являвся до нас, мама Катерина Володимирівна одразу запрошувала його до обіднього столу. Смачно пахло і куштувалося справжнім українським борщем, варениками з вишнями, салатами, які так любив наш Толя. Мама завжди цікавилась його життям, а він іноді сумно говорив так: “Мою маму Ядвігу ніхто не замінить”. Потім сталось так, що і невдало склалось особисте у нього життя, невдало женився, таке теж буває.

Віктор обрав остаточно мистецтво, поле творчої діяльності, специфічне і складне. Був теж життєлюбом, веселим, оптимістичним. Від таких людей, як Віктор, знімається непотрібна напруга.

Хто знав Віктора Пукалюка чи Анатолія Ліпінського 45 років тому, не в дивину, які це близькі до природи, щедрі, хороші, товариські і сердечні були натури.

Як два брати. “Мені ніхто стільки не допоміг, як Толик”, — скаже потім Віктор при будівництві сараю, сходів, веранди.

Толик ще дуже багато допоміг і сім’ї Ігоря та Валентини Ващуків на їхній батьківщині в селі Куманівці. Поклопотався в їхній оселі і в розкішному саду. Це була наша своєрідна мікрокоманда нашої молодості. Брат, я, Анатолій Костецький, наш Толя, оцей талановитий, Тамара Матвієнко, Сергій Одрін, майбутній колега журналіст, Едуард Едік — лікар і Мирося… Мирослава Павлюк — наша поетеса, яка потім стане відомою і за кордоном.

У ті нелегкі дні, коли ми 14 років були поруч біля Анатолія, який вже важко захворів, він чомусь запитав мене: “Дорога моя, як ти думаєш, скільки ми ще протягнемо, проживемо? Я, мабуть, недовго, зберіть хороші спогади про мене, напиши, сонечко, про мене і про себе — якою ти була у моєму житті — доброю, лагідною, мудрою, стриманою, справжня Подруга, Посестра (таких і дружин не буває).

Напиши, коли мене не стане, хай прочитають… Спасибі, Толічку, Друже за те, що ти був! Спасибі за душу, раниму твою, часто і тебе ображали, і весь негатив, нечиста  аура від них переходила і на мене. Хай Бог простить їм! Спасибі за джерело твоїх мрій, мріяв про райський окремий куточок помешкання, де жив би окремо з близькою людиною.

Спасибі за серце твоє, що світило іншим, як зірка! Толю, Толічку, як близькій людині, самій дорогій казав: “Ти для мене — дуже часто снишся. За тебе служать Мої літургії, які замовляю у священиків. Ти в іншому кращому світі, ніж оцей, де немає вже болю”.

“Журавлями друзі відлітають” — мрію написати про всіх найкращих, відлетівших у вирій. До Царства Ісуса Христа, який всіх огорне любов’ю.

Галина ВЕРБА, бакалавр теології (від команди молодості, які ще залишилися: Едуард — лікар волонтер, Духовний Центр Відродження (м. Київ), Мирослава Павлюк — журналіст, письменниця (м.  Житомир), Юрій Кравченко — юрист-консультант).

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, Telegram та Instagram.

Коментарі (1)
  • RIA-Козятин

    Новини Козятищини на нашому Телеграм-каналі: https://telegram.me/RIA_kazatin_bot
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up