Спецтема: карантин

Зі спогадів у фронтових листівках: «Немає моєї дорогої Лялечки. Вона вбита  осколком»

Зі спогадів у фронтових листівках: «Немає моєї дорогої Лялечки. Вона вбита  осколком»
Цитовська Марина Володимирівна ( 13.01.1921-21.01.2011), лікар, лікувала поранених при військовому шпиталі, Дружина з Героєм Рад. Союзу Ляляьою Ратушною

75 років минає з тих часів, коли радянські війська за допомогою союзників звільнили нашу землю, Європу, увесь світ  від оскаженілого звіра – німецько-фашистського окупанта. Й досі вчені, історики не можуть назвати точну цифру втрат, як людських, так матеріальних, а ще  більше моральних. Це й не дивно, тому що до останнього часу документальні матеріали про наші втрати були таємницею. Лише нещодавно вчені одержали доступ до тих документів, що  десятиліттями приховувалися від дослідників.

Зараз ми  на початку шляху з'ясування справжніх розмірів народної трагедії.

Багато минуло часу з того найкривавішого періоду в історії людства. Пішли в небуття ті, що подарували перемогу і ті, хто хотів панувати всесвітом. Нам потрібно пишатися нашими переможцями, які пройшовши горнило самої нищівної війни, вистояли, дали життя нам і  попри все підняли з руїн міста, села, підняли економіку  могутньої, любої нашому серцю України.

Сьогодні я хочу подякувати нашим батькам, дідам і прадідам за перемогу над нацистською Німеччиною. Пропоную поринути у їхні спогади, що залишили вони або про них для нащадків в своїх фронтових листівках, в розповідях під час зустрічей з журналістами, з молодим поколінням, яким заповідали жити достойно й щасливо на звільненій від тоталітарного режиму землі. Усі  документи, спогади  зберігаються у фондах Музею історії міста Козятин.

Переді мною лист з фронту від козятинця Мельника Володимира Васильовича, старшого сержанта авіаційного батальйону аеродромної обслуги, з гарно намальованою трояндою, (автор  чудово малював), де він сповіщав про те, як почув про Перемогу: «9 травня 1945 р.  привіт на батьківщину з перемогою. Здрастуйте, дорогі рідні мама, папа, Надя і маленький Сержик. В ніч з 8 на 9 травня гучномовець приніс нам радісну, довгоочікувану всіма нами хвилину. Ми взнали про те, що Німеччнина повністю капітулювала перед нашими і союзницькими військами. Тільки вчора я вам писав лист і мені навіть в голову не приходило, що через якісь 10-12 годин закінчиться війна.»

Листівка на польській мові до Великодня з  великою писанкою адресована родині від фронтовика Дзюбенка Василя, який так і не повернувся додому і більше ніколи не побачив свою кохану  дружину і дітей.

«Неділя, 15  жовтня 1944 р. Доброго здоров’я Валя, Горік, Ляля й Люсік. Я завжди стараюся писати для тебе, Валя, те, що тобі цікаве. Коли читаю твої письма , завжди  шукаю те, що діти про мене в згадках кажуть. Мені це найдорожче. Багато разів  я писав дітям откритки, тільки  точно не знаю, які получили, а які нє, чи довольні дітки ними?

 Лист від 15 січня 1945 р.:

«Сьогодні у нас починається дуже гаряча робота, до якої так довго готовились. Наш славний 1-й Український фронт вже цілих 3 дні як начав наступати на німецьку оборону і завдає німоті великих ударів, а наша часть начне сьогодні. Впереді у нас дорога ще далека і нелегка, з кожним може статися що завгодно і хороше і погане, но в нас дух одинаковий і думка також одинакова: скоріше покінчити з німецькою заразою і вертатися додому. 1945 рік обіщає нам все це зробити. Хотів написати вам про своє життя фронтове, але що про нього багато писати, хочете мати уявлення про солдатське життя, так згадайте все те, як проходили в нас війська, як вони спали і все  останнє. Так само приходиться нам, можна сказати, що ще хуже, бо поляків гнівити не можна. Кожен воїн, а разом з цим і я ніколи не турбуємося про своє життя, про умови його. Хворіти на фронті не дозволено, а через це здоров’я в солдат дуже добре. На цьому буду помалу закінчувати.»

Радченко Анатолый Степ. ( 08.09.1926 р) визволитель Козятин, володар ордена Слави , медалі За заслуги, учасник параду Перемоги в москві 24 червн. 1945 р.

 А ось спогади визволителя міста Козятина, кубанського козака Радченка Анатолія Степановича,  що мешкав в Зозулинцях і на фронт кинувся навздогін кавалеристам, на колгоспному коні з батьковою шаблею та сідлом у 15-ти річному віці:

«Яскраво пам’ятаю епізод, один із моїх товаришів, поранений у живіт, із вивернутими нутрощами загинув прямо у мене на очах разом із медсестрою, яка підбігла йому допомагати.» Пригадував він і визволення нашого міста: «тоді у грудні 43. Нас посадили на танки, як десант. Пам’ятаю, як було холодно та незручно  на  холодній і слизькій від болота, дощу, снігу броні. Після визволення Козятина, визволяв Погребище, Іллінці, а у березні 1944 р. Вінницю. Визволяв Угорщину, Польщу, Словакію, Чехію, табір Освенцім. У цьому місці нас вразив до смерті  їдкий та стійкий неприємний запах, а біля воріт табору скирди. Із людського волосся, одягу та взуття.» Був відібраний молодий боєць – красень для участі  у параді Перемоги в Москві  у червні 1945 р.

А ось жахливий спогад про визволення рідного міста нам залишив Микола Кузьмич Рибак, 1935 року народження, який проживав до останніх днів по вул 8 Січня. «Зі слів хлопчика Едуарда, знайомого з дитинства, прізвища не запам’ятав, який був свідком, як радянський танк  гарматним залпом зніс верхівку водогонної вежі біля вокзалу, що мала скляний купол. Там забарикадувався німецький наводчик залпового вогню. Задля цього під гусениці танку для точності наведення залпу були підкладені шпали. Коли  танковий снаряд розніс верхню частину вежі, то осколками заліззя, що розлетілось навкруги, відсікло голову допитливому хлопцю, який опинився  неподалік  цього місця і спостерігав за даною операцією.»

Танки выходят на исходние позиции

Лист нашого земляка  Москалевського Володимира Івановича від 23 грудня 1944 р., який пішов на фронт і не повернувся до рідного міста живим. На полях військових баталій поклали голову усі його однокласники. Випускники школи № 2..: «Вже більше місяця живемо ми у великому німецькому селі. Мешканців тут немає ні одного. Ми відчуваємо себе вільно. Облаштували гарну казарму в покинутому будинку, і тепло, і просторо і чисто. Ми навіть здивовані, що так можна  добре почуватися, коли в 6 км від тебе німці. Якщо прийде лист від Раї, терміново перешліть мені. До побачення!»

Цитовська Марина Волод.( 13.01.1921-21.01.2011), лікар,  лікувала  поранених при військовому  шпиталі, Дружина з Героєм Рад. Союзу Ляляьою Ратушною

А ось спогад лікаря- офтальмолога Марини Володимирівни Цитовської, Почесного громадянина Козятина про подругу юності героя Радянського Союзу Лялю Ратушну, яку знайшли під час визволення міста Вінниці 18 березня вбитою у фойє  бібліотеки Вінницького медінституту. В Фондах музею зберігається листівка мами Лялі Наталії Степанівни про загибель подруги. «Надто повільно тягнуться дні на курсах медсестер.. 35 днів- стільки клітинок в саморобному календарі закреслено. І ось у військовій формі  Ляля в полку, надає допомогу пораненим. Потрапляє з полком в оточення. Ляля в полоні. Женуть колони голодних, роздягнених, поранених полонених. Відстаючих пристрелюють. Лялі вдалось втекти з полону. Через півроку лише у січні 1942 р. вона дісталася рідної Вінниці. Була введена Марини Володимирівни знайомим Миколою Хомичем Колмаковим в підпілля – переносила вибухівку,  виготовляла документи на втікачів-полонених, налагоджувала зв’язок між партизанськими загонами. В листі мама написала: «немає моєї дорогої Лялечки. Вона вбита  осколком».

 А ось спогад  визволителя Козятина комдива танкової бригади Ф. Ліпатенкова про операцію по звільненню Козятина, важливого залізничного центру: З точки зору елементарних тактичних розрахунків – задача для двох танків і невеликої групи автоматників непосильна.. і все ж таки реальність.. В ніч з 27 на 28 грудня 1943 р. розвідгрупа Володимира Підгорбунського при підтримці саперів (29 чоловік) на броні двох  Т- 34 зненацька увірвалась в місто з тилу.  Зухвало пронеслися по вулицях, знищивши 8 гармат і 2 взводи піхоти, посіяла паніку  в німецькому гарнізоні і вискочили на привокзальну площу. Сапери підірвали вихідні стрілки. Це паралізувало станцію. Танки розстріляли ешелон  з ворогом, в тому числі і штаб німецької дивізії. На станції стояв ешелон з нашими військовополоненими для відправки до Німеччини, які  танкістами були звільнені. За цей подвиг  Володимиру Підгорбунському було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Саме тому він та ряд  ще героїв – Іван Бойко, Михайло Бушилов, Петро Гриболєв та  інші   визволителі є Почесними громадянами нашого міста залізничників.

Новая башня 1904 г.pg

І  познайомлю Вас з останнім листом від 9 травня 1945 року одного із невідомих наших земляків:

«Добрий день, дорогая незабутня жіночка Маруся, синочок Ваня та сестра Павліна. Передаю я Вам свій щиросердечний незабутній привіт. Дуже вам щиро кланяюсь жилаю всього найкращого у вашій жизні. Повідомляю, що я жив і здоров того і вам жилаю. Маню! Маню, синочок Льоня дорогенький. Ви мої любесенькі, ви мої ріднесенькі, ви мої голубяточка ви мої. Із великою радістю повідомляю Вам, що вже кінчилася  велика кровопролитна війна аж 8 мая в 6 часов вечора німецький фашизми змушенй покоритися і скласти оружиє і сьогодні 9 мая як день победи ми  празднуємо і я пишу пісьмо»

Листівка з фронта з Великоднем коханій донечці Люсі від батька Вас. Дзюбенка, котрий загинув на війні

Отож , дорогі мої земляки, приєднуємося до  вітань фронтовика 75 –и річної давнини. З Днем Перемоги  над нацизмом на усій землі. Пом’янено усіх , хто не повернувся з тих обпалених війною  доріг,  хто здобув цю  перемогу ціною життя. А це  10465 млн. військових, 18 млн. мирного населення, з них  6.3 млн  військовополонених у світі.  Україна втратила на цій війні  близько 14 млн. всього  населення. Сьогодні  ми зобов’язані задля нащадків  докласти усіх зусиль, щоб з’ясувати імена усіх полеглих,  увіковічити їх  пам’ять і внести  ці імена до Книги Пам’яті України. 

Директор Музею історії міста Козятин Лілія Макаревич

Авторизуйтесь, щоб читати повну статтю
Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
keyboard_arrow_up