17 місяців війни рядового Василя Демченка (м. Козятин — батальйон “Айдар”)

“Ви зрілого віку а попали АТО? Ви зовні далеко не Геракл? Не схожі на людину війни?”

— Так, мені 28 квітня буде 58 років, - розповідає Василь Демченко. — Мій зріст 165 см. Вага 70 кг… Про АТО — я не цілився, тому не попав. Став добровольцем “Айдару” другого жовтня 2014 року. Власний професійний досвід досвідченого водія переконував в тім, що моє місце там, як технаря, слюсаря, інструктора по ремонту та експлуатації автомобілів.

В “Айдарі” я стільки перекрутив гайок, паливних апаратур, генераторів та стартерів! Перебрав стільки авто-електромереж, як за всі попередні роки життя. Працею задоволений. Завдяки технічно справній техніці, я кував перемогу і давав можливість не тільки перемогти ворога, а й вижити нашим солдатам — побратимам по зброї.

Війна — це тяжка праця. Вона носить колективний характер.Твоя недбалість, непрофесійність, необдуманість вчинків — результат один — смерть і каліцтво інших, а то і самого себе.

— А що потім?

— Потім я був водієм швидкої медичної допомоги. Там, як ніде-інде тільки те і бачиш, що смерть і каліцтва молодих хлопців. Відірвані частини тіла, руки ноги. Плачеш від душі, але це не заважає діяти. Це тяжко передати словами, тим більше змиритись. Коли бачиш побратимів, що полягли в бою. Смертей не буває багато чи мало. Будь-яка смерть — це той, з ким ти вчора пив чай, курив цигарку. Майже всі знають, які  у них  діти, дружини, родини. І як це повідати? Це дуже боляче духовно.

Так ми протримали оборону міста Щастя майже рік. Набравшись військового досвіду, нас перекинули в Широкий Лан, де отримали бойову техніку. Мене, як досвідченого техніка, призначили механіком-водієм БМП-1. Знову передова, тепер під Горлівкою.

БМП-1 — така унікальна бойова машина, а тим більш для механіка-водія. То вдаришся головою, то рукою, то ногою. Руки, ноги сині від синців. На них  не звертаєш уваги. Були неодноразові бойові  контузії голови. Забій грудей. Три дотичні поранення в ноги та руки. Я, як усі, пару днів в медпункт, що на передовій, і знову в окопи. На фронті рани та подряпини заживають на тобі, як на тій собаці. Такою думкою живеш і віриш, що так і буде і далі, якби не гірше. Хоча, що ще може бути гірше? Пекло на землі - це тут.

— Чому шпиталь, причини хвороби?

—  Під час одного обстрілу реактивними снарядами я опинився поза межами окопу. Я припав до землі, як до найдорожчого в світі. Від осколків вберігся, але мене вдарила  колода оборонного бруствера. Біль переніс, залишився на передовій. З часом він став  нестерпним. Мене госпіталізували та доставили у Вінницю. Поставили діагноз - рак нирки. Тепер мене прооперували в центральному госпіталі Києва. Видалили нирку. Зараз я проходжу реабілітацію. По штату числюсь в батальйоні “Айдар”.

— Що найприємніше ви пережили на фронті?

— Як я давав клятву на вірність народу України. До речі, одним із перших в батальйоні “Айдар”. Чимало провоювавши без будь-якого оформлення, накінець отримав повне державне забезпечення солдата України. Прапор для мене — це не щось абстрактне, а мотиватор бути гідним поборником цілісності держави України.

— Що найтрагічнішого відбулось на фронті на ваших очах?

— Безумовно, це смерть побратимів. В душі вони весь час поряд зі мною. Інколи я з ними вітаюсь. Раджусь, що зробити в моїх силах, так щоб цей світ перевернути. Поставити суспільство з голови на ноги. Як можливо скоріше завершити війну з перемогою? Щоб перед родинами хлопців, які полягли, мені було не стидно дивитись в очі. Для цього потрібна політична воля керівників держави. Армія боєздатна розгромити ворога, або примусити його здатись.

— Що таке війна?

— Це обмеження знатно-ситного харчування. Страждання і біль.Ти не можеш знати і розуміти все, а підкоряєшся волі командира. Навіть тоді, коли він помиляється. А ти можеш загинути і не оправдаєшся за свою безглузду смерть. Бо тебе немає і ніхто  не взнає. Оце і є війна...

Я, як волонтер-журналіст, звертаюсь до людей та найперше — до громади міста Козятина — надати цільову духовну та матеріальну посильну підтримку рядовому Василю Івановичу Демченко. Його персональний номер телефону: 096-055-35-96, 093-017-68-09  Він чекає вашого дзвінка.

Влад Повх

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.