Чи треба нам свята під час війни — думка психолога

• Повномасштабна війна, яка триває вже п’ятий місяць, впливає на наш психологічний стан.

• Ми всі відчуваємо стрес і підвищену тривожність.

• Чи маємо ми моральне право радіти і святкувати, коли живемо в таких умовах, і що робити, щоб не зламатися? Про все це ми поговорили з козятинським психологом Світланою Шнягою

Днями в одній із козятинських груп у фейсбук залишили допис стосовно басейну. «Ми б із задоволенням відвідували басейн! Дітям немає куди подітися!» — написали в соцмережі. Чимало користувачів, які це прочитали, відреагували негативно. «Який може бути басейн?! В країні війна!», «Чим ви думаєте?!» і подібні до цього коментарі з’явилися під дописом.

Схожа реакція була й у деяких козятинчан, коли ми написали, що до Дня міста готують заходи для дітей. Думки читачів з цього приводу розділилися. Одні писали, що це добре, інші, що святкувати будемо після перемоги, а зараз треба думати про наших військових.

Ми запитали, що з цього приводу думає психолог Світлана Шняга? Експерт каже, що для того, аби підтримувати свій психологічний стан, нам потрібні позитивні емоції. Тому треба дозволяти собі радіти.

— Говорити людям про те, що зараз не можна радіти, це все одно, що сказати: «Вам не можна їсти в період війни. Вам не можна їсти хліб, бо хтось голодує, вам не можна пити каву». Радість — це наша базова потреба, — пояснює Світлана Шняга. — Це те, що допомагає вірити зараз, жити, триматися. Навіть я коли проходжу через парк і бачу, як діти в українських костюмах танцюють флешмоб або співають пісню дівчата, стає так радісно і так приємно і я завжди подумки дякую, що вони знайшли в собі сили, дякую, що це є в нашому житті, що це є в нашому маленькому місті. День міста — це як день народження кожного з нас. Чи стане комусь легше від того, що я, наприклад, на свій день народження буду сумувати і плакати? Чи стане хлопцям на передовій легше? Звісно, ні. Треба святкувати, але в міру.

Саме маленькі радощі допомагають нам вберегтися від депресії і жити далі. І тільки так ми можемо наблизити перемогу.

— Не дай Боже, щоб ми всі зараз «попливли» і почали депресувати, — каже психолог. — Ми тут в тилу підтримка. Ми щось робимо, дзвонимо до наших захисників на передову. Нам потрібно щось також віддати, дати емоцію, віру в військових, віру в перемогу. А щоб була ця емоція віри, нам потрібно відчувати радість. Що ми можемо дати, якщо ми будемо в депресії? Ми будемо скиглити, плакати, страждати, тим самим не давати, а тільки відбирати.

Коли важко, треба заземлитись

Щоб тримати себе в купі, потрібно не лише дозволяти собі відчувати радість. Адже попри те, що наша психіка вже призвичаїлася до тих умов, в яких ми опинилися, час від часу трапляються події, які вибивають нас із колії. Яскравий приклад — трагедія у Вінниці, коли в результаті ракетного удару загинули невинні люди, десятки травмувалися, а майже півсотні вважаються зниклими безвісти. Усіх нас це боляче вразило. Щоб упоратись зі стресом, психолог дає декілька порад.

— Якщо пояснити на прикладі наших стихій, то перша стихія — це земля, — каже експерт. — Коли ми переживаємо важкі події, важливо вміти заземлятися. Для когось це знайти місце, де йому комфортно. Комусь полежати, комусь постояти, до когось поїхати. Комусь розповісти, «вилізти на ручки». Притулитися до дерева, вийти на природу, де ти відчуваєш ресурс, подихати, подивитися, поспостерігати, понюхати, доторкатися. Зробити щось таке, що може нас заземляти.

Дозувати новини

Наступна стихія — повітря. Це те, чим ми дихаємо. Не у буквальному сенсі, звісно. Повітря у нашому випадку — інформація, адже ми всі перебуваємо у постійному інформаційному потоці. Новини оточують нас всюди — коли ми вмикаємо телевізор, заходимо до магазину, де продавчиня слухає радіо чи просто гортаємо стрічку новин у соцмережах. І цю інформацію вкрай важливо дозувати.

— Ми не можемо без того, щоб не дивитися новини, і це неправильна позиція «Вимкни і не дивись телевізор», — продовжує психолог. — Як не дивитися, це ж болить?! Це ж торкається кожного з нас! Тому дивитись, слухати, але дозувати. Не цілий день сидіти в новинах, а дозволити собі вранці і ввечері, або лише вранці, або в обід, коли я вільна, я послухаю, подивлюся, поплачу, поспівпереживаю, проаналізую цю ситуацію, але не цілий день. Інформація — це те, чим ми дихаємо. Ми не можемо дихати всім підряд, інакше почнемо задихатися.

Навчитися «замерзати»

Ще одна складова, яка важлива для нашого психологічного стану, — емоції. Психолог проводить паралель зі стихією води. Вода може бути рідкою, тому часом нам треба дозволяти собі вилити емоції — поплакати, посумувати. А коли вода замерзає, вона перетворюється на лід. Тому інколи нам потрібно свої емоції заморозити.

— У період важких часів дуже важливо цього навчитись, — каже Світлана Шняга. — Навіть у мене такі випадки бувають, коли дуже важко і боляче, але я розумію, що мені потрібно йти на роботу і слухати інших людей і я в цей час розумію, що я маю заморозитися. Можна навіть уявити собі сейф, спробувати покласти в нього свої емоції і уявно закрити на замок. Сказати собі: «Я поки заморожуюсь. Я не можу зараз, я пізніше поплачу, пізніше про це попереживаю».

Остання стихія — вогонь. У переносному сенсі це означає включатися в життя, допомагати, щось робити, когось рятувати, займатися волонтерством, «горіти» якоюсь справою.

 

Читайте також:

Де на Козятинщині надаватимуть безкоштовну стоматологічну допомогу військовим?

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.