Крали у селян зерно та одяг — витівки червоноармійців на Козятинщині

Крали у селян зерно та одяг — витівки червоноармійців на Козятинщині
Фото ілюстративне. Джерело https://thisprettyukrainianletter.tumblr.com/post/622496831324241920
  • Багатьох здивувала новина про те, що рашисти розграбували міста і села на Київщині.
  • Про те, що російські військові покрали речі з домівок українців, написала навіть британська газета «The Guardian» — одне з найавторитетніших видань світу.
  • Виявилося, що сто років тому вже була подібна ситуація — військові червоної армії грабували наших людей

Весна 2022 року. Увесь світ облетіли новини про факти мародерства, які чинили російські військові на окупованих територіях України. Вони крали жіночу нижню білизну, парфуми, дитячі іграшки, їжу. І це далеко неповний перелік.

Літо 1921 року. Козятинщина. Війська червоної армії Радянського Союзу обкрадали домівки наших селян. І це не жарт. І не вигадка. Це — офіційно задокументований, але мабуть маловідомий факт.

Червоноармійці другого кінно-артилерійського дивізіону червоного козацтва прямували на Липовець. Їхній шлях пролягав через Вівсяники та Губин — села Козятинщини. Вівсяники є й донині, Губин вже давно приєднали до Збаража. Що там, що там червоноармійці добряче помародерили. Настільки, що селяни навіть зверталися до сільських рад зі скаргами.

Відео дня

«Самоправно забрано багато у населення сіл зерна, зроблено потраву пашні та садків, забрано без відома сільради до ста підвід в селі Вівсяники і пограбовано у селян, де що в коморах. Їхавши через село, червоноармійці забігали майже до всякого селянина в двір, і не шукаючи, не питаючи дозволу господаря, заходили в клуні, де брали самоправно сіно, яке було, в комори, де шнарили по всіх кутках і забирали, що їм подобається, як то їжу, одежу та гроші.

І як здибали підводу по дорозі, їхавшу в поле на жнива чи во дворі, то тільки казали, що «дядька, погоняй сейчас с нами» і без ніяких балачок такий мусив їхати. Коли ж хтось із селян суперечив їм, то такий отримував приклади або нагаїв від червоноармійця».

Те, що ви прочитали вище — цитата з документу, який Самгородоцький волосний комітет у 1922 році направив до Бердичівського повітвиконкому. Волвиконком Самгородка просив повітвиконком звернути увагу на вчинки червоноармійців другого кінно-артилерійського дивізіону червоного козацтва і притягнути винних до відповідальності. Документ зберігається у фондах Бердичівського архіву. Його опублікував на своїй сторінці у Фейсбук дослідник історії Ігор Гуменюк.

«Звірства, які зараз фіксуються на тимчасово окупованих кацапською ордою територіях Незалежної України, спонукали мене написати і опублікувати даний допис.

Ним я хочу звернутись до людей лише з трьома питаннями, які готовий кричати на всіх децибелах: «А Ви сподівались чогось іншого? А Ви сміли з таким сусідом забути історії столітньої давнини?? А Ви цікавились історіями столітньої давнини, щоб бути хоч трохи морально готовими (якщо орда присуне знову)???» — написав у своєму дописі Ігор Гуменюк.

 

Він також зазначив, що подібні факти мародерства були і в сусідніх до Самгородоцької волостях. Червоноармійці вимагали від селян харчі, а за непокору жорстоко били. Вони селилися в чужих домівках і поводилися там, як господарі. І це все сто років тому.

Після розпаду російської імперії і приходу до влади в росії більшовиків на наших землях точилася війна між військами Української народної республіки, радянської росії та білогвардійцями. Більшовики чотири рази робили спробу захопити наші землі за допомогою червоної армії, поки не вкорінилися на Козятинщині у 1920 році. І як бачите, червона армія поводилася із селянами зухвало.

Ще один факт про витівки червоноармійців ми знайшли у книзі козятинського історика Зої Вільчинської. Там описаний випадок, який стався на Козятинщині. Іван з двома синами (старшим Йосипом і молодшим Іваном) вночі пасли коней на полі недалеко від залізниці. Їхав бронепоїзд «Таращанець». Один з червоноармійців, який їхав поїздом, поклав око на коня.

«Червоноармійцеві з бронепоїзда закортіло поміняти чи осідлати чужого коня. Але пастухи були озброєні — при спробі розпутати скакуна червоноармійця було поранено», — йдеться у книзі «Наша історія».

Звісно ж, червоноармійці не могли залишити поза увагою цей випадок і не помститися. Вони увірвалися до Іванової хати, застрелили і самого Івана, і його молодшого сина. Старшому Йосипові вдалося втекти, втім незабаром його спіймали і відправили на судово-слідчу комісію Подільського губернського військового комісаріату. Йосипа засудили за напад на бронепоїзд, саме так вказано у документі. Згодом командир бронепоїзда, який доклав руку до ув’язнення Йосипа, чомусь змінив свою позицію і особисто опікувався тим, аби хлопця визволили. Втім у 1930 році Йосипа засудили повторно.

 

Читайте також:

Як жив Козятин в роки голодомору

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up