«Папа, ти говорив, що четвертий раз на війну не підеш». — Так, дочко, тільки ворог близько…

«Папа, ти говорив, що четвертий раз на війну не підеш».  
— Так, дочко, тільки ворог близько…
  • Герої не вмирають! Володимир Павловський прокинувся ранком 24 лютого від неприємного гулу. Дружина каже: «Володю, літаки летять!» «Ні, Іро, це не літаки. Так летять ракети».
  • Одягнувся, поснідав і пішов у військкомат. Яким він був, нам розповіла дружина Героя

Володимир Павловський народився і виріс у Залізничному. Тут він ходив у дитячий садочок і навчався в місцевій школі. В сім’ї Павловських Володимир був найстарший серед трьох братів. Після школи обрав професію електрозварювальника, а після закінчення навчання повернувся в рідне містечко. От тільки було Володимиру на ту пору лише 17. Ще цілий рік не вистачало для зрілості хлопця, щоб працювати на залізниці. Але його взяли з умовою, що він буде працювати на годину менше, ніж дорослі. Коли йому виповнилося 18 років, вже був кваліфікованим працівником колійного господарства. Через деякий час Володимир Павловський стає солдатом строкової служби військової частини, яка базувалася у місті Донецьку.

Армійська служба дала йому професію водія БТРа. Після демобілізації форму кольору хакі він знов змінив на помаранчевий жилет.   

В 2000-му в козятинського залізничника з’явилася супутниця по життю і надійна його опора дружина Ірина. Коли у фінансовому плані більш-менш стали на ноги, стали думати про розширення сім’ї. У 2006 на світ Божий з’явилася дочка Настя, а у 2015-му році син Ярослав. 

От тільки в щасливе життя родини молодших Павловських і багатьох українців вдерлася війна. Володимир боронив рідну землю з 2014 року з перервами в 2016, 2018 і 2020 роках. 

— Коли в 2020-му він повернувся із зони розмежування, то сказав: мене Господь тричі захистив на війні. Четвертий раз йти на війну, випробовувати долю не стану,  – каже дружина Ірина. – А коли почув, що над нашим містом летіли ракети в день повномасштабного російського вторгнення, зібрався у військкомат. Увечері 25 лютого вони вже були у Василівці Запорізької області. Там від 25 лютого по 4 березня йшли запеклі бої, – розповідала дружина Героя.

 — Іро, а коли у вас з чоловіком обірвався зв’язок?

— Другого березня перервався. Першого числа він ще дзвонив. Я запитала його, коли він може вийти на зв’язок, а він каже: «Люба моя, я мабуть вже не позвоню». Він відчував, що не повернеться додому. Та не міг ховатися за чиєюсь спиною. Якби війна була тільки на Сході України, він вже на війну не пішов би. А так сказав, що мусить іти, тому що ворог дуже близько підійшов до наших дітей і до мене. Він міг не йти, у нього була бронь і якби він сам не пішов, його не призвали б.

— А яким ваш чоловік був у мирному житті?

— Люблячим батьком, прекрасним сином у батьків, добрим чоловіком для мене і доброю людиною для всіх, хто знав його. Який би він не приходив втомлений з роботи, якщо щось  діти просили зробити, він ніколи не відмовляв, не скаржився на втому. Ярослав часто просив його йти з ним у футбол грати і він йшов з ним. Володя майже весь свій вільний час віддавав дітям, а ще любив рибалити і збирати у лісі гриби. 

Одна тільки я знала, що після того, як він перший раз був в АТО, отримав поранення в ногу і йому при великих навантаженнях на ногу боляче було ходити. Він терпів біль і мовчав. Коли я нагадувала йому, що здоров’я треба берегти, він  жартував, казав: Іро, в ногу це ж не поранення.

►Пес якого Володимир Павловський підкормлював також проник горем і очолив траурну колону

— Люди, які знали Володю, казали, що він любив тварин…. 

— Це правда. Коли він ішов на роботу, брав із собою їсти для них. Якось раз я його запитала, де ти цих котів і собак береш? А він відповідає, ніде не беру, вони зустрічають мене, коли приходжу на роботу. 

Якби ви знали, як його дітям не вистачає, але вони знають, що їхній батько Герой. 

Ми не стали більше тривожити дружину Героя запитаннями і пішли у школу, де вчився Володимир.

— Я знаю, що Володимир Павловський був людиною життєрадісною і відповідальною. В школі його знають і згадують тільки хорошими словами, — сказав директор школи Микола Синюшко.

Зустріли ми й козятинчанина, який служив з Володимиром в АТО. Наш співрозмовник був небагатослівним, але сказав головне: «З такими, як був Володимир, висловлюючись мовою військових, можна було сміливо йти у розвідку». 

 

Коментарі (41)
  • Вика Костюк

    Вічна та Світла пам'ять Герою! Царство небесне, найщиріші співчуття рідним!😭😭😭
  • Тая Радіна

    Вічна пам'ять Герою .
  • Таня Федоренко

    Вічна та світла пам'ять Герою 🙏Низький уклін батькам за сина! Герої не вмирають! Спочивай з Богом 🙏😢
  • Валентина Гергелюк

    Вiчна пам,ятъ Герою, царство небесне

13:33 Одну нирку видалили в дитинстві, а на другій — злоякісна пухлина. Потрібна допомога махнівчанці Дарині 12:07 Відома ймовірна причина пожежі, через яку загинув козятинчанин play_circle_filled 11:09 «За дві години пів тонни розібрали». У Козятині немає солі 10:23 Зберігайте спокій: у нашому районі проведуть масовий вибух з використанням вибухових речовин Від читача 23:18 Проросійські символи на рекламних баннерах в Козятині 09:38 Наші винищувачі перехопили та збили дві крилаті ракети: про війну по регіонах України 08:45 У власній квартирі під час пожежі загинув 71-річний козятинчанин 08:11 Грози та сильний вітер: про погоду у Козятині і не тільки сьогодні, 26 травня 19:00 Втратили роботу через війну? Інструкція, як оформити допомогу по безробіттю в «Дії» 17:53 ID-картки: куди звертатися, щоб отримати та скільки це коштує 15:10 Козятинський вокзал, пес Патрон і Шевченко: що на екосумках, які продадуть на благодійність photo_camera 14:37 Чорні археологи добралися до лісосмуги photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up