Поїздка на «до» і «після». До вибухів звикли швидко, складніше було з продуктами

Ця історія про двох провідників пасажирських вагонів нашого міста, які поїхали в звичайну поїздку, а стали бригадами надзвичайних ситуацій по вивезенню мирного населення порою під обстрілами ворожої артилерії

Наші співрозмовники — провідники пасажирських вагонів Максим і Олександр. За словами Максима, поїхали вони у рейс 14 лютого. Поїздка проходила в три тури. 

— За 6 днів, тобто 20 лютого вся наша бригада змінилася на відпочинок і я також здав зміну, — розповідає Максим. — До війни було складно накатати часи. В той день з’явилася можливість записатися на охорону вагона з гарячого резерву. В моїх планах було здати під охорону вагон 23 лютого. Тільки в Києві 22 числа вже було не спокійно. Столицю стали покидати ті, хто тікав від війни. Вечором 23 лютого поступила команда жінок-провідниць, які охороняли вагони гарячого резерву, замінити провідниками-чоловіками і сформувати з вагонів гарячого резерву потяг для біженців. Біженці були різні— переповнений вагон жінок з малими дітками і чоловіки призовного віку. 

Олександр, змінившись після поїздки 20 лютого на прохання нарядчика резерву провідників, 24 лютого заступив на роботу та прийняв вагон у складі потяга сформованого під вимушених переселенців. Так почався дев’ятиденний рейс наших земляків порою під обстрілами і без гарячої їжі.

— Олександре, ти міг ще 2 дні відпочивати, адже в рейс ти мав їхати 26 лютого? — звернулися ми до провідника

— Провідники — військовозобов’язані, тільки не це стало причиною дострокової поїздки. Я знав, що в Києві ситуація складна. В моїх товаришів, які були на роботі 11 день, не залишилось продуктів харчування, адже вони розраховували, що їх змінять. До банкоматів, щоб зняти готівку було недоступитися, а карткою не можна було розрахуватися. Тож моя сумка з доми стала моїм друзям у пригоді.

— Максим, складно було з харчами?        

— У мене ще було пів пакета макаронних виробів і 2 сосиски. З Києва ми з евакуйованими приїхали у Івано-Франківськ. Складність полягала в тому, що не було ніякої інформації. Лише коли ми від чергового військової адміністрації отримали відповідь: «Чекайте зараз не до вас», ми зрозуміли, що у нас з’явився шанс скупитися. Головним було чи є у банкоматах гроші. Нам повезло і ми скупилися.

— Олександр, а чому у вас не було інформації куди ви і коли направляєтеся? 

— На мою думку, графік курсу поїздів замовчувався свідомо. Це, мабуть, було пов’язано з тим, щоб потяги могли проїхати поза радарами ворога. Як їхали, то вже інша справа. Головне, що вагонами Укрзалізниці було врятовано десятки тисяч простих українців. 

— Максим, на одному з пунктів обороту ви простояли більше 2-х діб. На західній Україні дуже добре працює волонтерський рух, до вас вони приходили?

— Так, приходили У Івано -Франківську дівчата приносили пиріжки, а у Львові смачні вареники домашньої роботи. 

— Олександр, за час вашої поїздки, де було дуже гаряче?

— Гаряче було мешканцям міста. Інакше б вони звідти не виїжджали. А вибухи було чутно у всіх містах звідки ми евакуйовували мирне населення. До вибухів ми звикли у перший день війни. Де ми не були — наша тероборона і ЗСУ забезпечували нам безпечний коридор.

— Максим, а що розповідають евакуйовані і чим вони можуть користуватися у вагоні?

— Більшість людей були настрахані тим, що вони пережили. Між собою вони говорили про російське вторгнення. Адже на собі відчули дволикість руського миру. Люди шоковані, що країна, яка називала себе старшим братом здатна на таке.  У вагонах з евакуйованими була гаряча вода, щоб помитися і кип'яток для чаю. Коли ми привезли вимушених переселенців з Харкова один львів’янин просив відвезти його у Харків, як пояснив він сам у нього там залишилась дівчина і він рвався у Харків, щоб забрати кохану. Ми йому пояснили, що не їдемо на Харків, але щоб їхали, то не знайомому ромео у поїздці відмовили б, адже він у такому випадку був би не хто інший у вагоні, як стороння особа.

Коли наша зустріч з Максимом та Олександром йшла до завершення задзвонив телефон Олександра. Йому зателефонував колега по роботі Валерій з Житомирщини. Він також брав участь у евакувації і дуже вдячний українським військовим, що на вагони, коли вони були в Харкові, нічого не прилетіло. За словами Валерія, в тому рейсі у кожному з 19-и вагонів перебувало близько 200 людей.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.