«Як я тату буду жити без твоєї чарівної посмішки» — сказала донька Ліза вдивляючись у фото батька

«Як я тату буду жити без твоєї чарівної посмішки» — сказала донька Ліза вдивляючись у фото батька
  • В перший день жовтня Козятинська громада зустріла і попрощалася з своїм земляком Героєм України Валерієм Поповим.
  • В останню дорогу безстрашного воїна прийшли провести рідні і родичі захисника України, його сусіди, колеги по роботі та однокласники.
  • Як проводила Козятинська громада свого земляка в останній путь наша розповідь.

Зустріла Валерія громада живим коридором від вулиці Героїв Майдану до будинку воїна. Люди, серед яких була міський голова, стоячи на колінах, встеляли Герою дорогу українськими чорнобривцями. Найбільш щільний живий коридор зробили сусіди загиблого воїна.

Яким був Валерій при житті ми запитали сусіда Віталія та заплакану Валерію. Виявилось, що для обох він був не просто сусідом, а другом сім’ї. Родині загиблого воїна висловлювали співчуття козятинські тероборонівці, адже Валерій пішов на фронт з тероборони.

До будинку Героя кожних півгодини підходили близько 2-х десятків нових людей, а службу Божу за загиблим воїном проводили Отець Валерій та Антон Борис — священик Української Греко-Католицької церкви. Провівши заупокійну молитву, траурна процесія взяла курс на центральну площу міста.

На площі заграла «Пливе кача» і всі присутні опустилися на коліна. Мітинг-реквієм відкрила заступник Козятинського будинку культури Лариса Ромасько.

Вона розповіла коротеньку біографію Валерія, як наш земляк захищав Україну і як за нас з вами віддав життя.

— Сержант Валерій Попов народився 17 вересня 1970 року в місті Козятин. Навчався в школі № 2. Здобувши шкільну освіту вступив до Вінницького вищого професійно технічного училища № 19. Стати працівником сфери послуг не встиг, тому що був призваний на строкову військову службу. Коли відслужив повернувся у рідні краї та влаштувався на роботу провідником пасажирських перевезень. В 1993 році почув від коханої дівчини Катерини згоду вийти за нього заміж. Від їхнього шлюби народилося двійко чудових діток. На даний час син Дмитро і донька Ліза є вже дорослими і мають повагу в суспільстві.

З самого початку повномасштабного російського вторгнення Валерій пішов у військкомат і став добровольцем. Спочатку служив у теробороні, а пізніше був призваний у військову частину А 7339 на посаду оператор 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки.

Загинув наш земляк внаслідок артилерійського обстрілу пункту постійної дислокації військової частини А -7330 у населеному пункті Дубова Василівка Донецької області. Отримав 26 вересня 2022 року множинні осколкові вогнепальні поранення, несумісні з життям. 

— Він був неперевершеним батьком, хорошим братом, він був опорою для всієї родини, вірним другом та патріотом. У нього була заповітна мрія провести щасливу старість в оточенні своїх онуків. Пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях, як і пам’ять про тих хто забрав його життя розв’язавши війну проти України, — сказала ведуча мітингу-реквієму

На мітингу слово мали міський голова Тетяна Єрмолаєва та один з командирів Валерія.

Міський голова висловила співчуття родині загиблого воїна, сказала, що Валерій для неї був другом, адже в дитинстві вони жили поруч. 

— Він завжди був оптимістом завжди усміхненим і був душею колективу, — сказала вона

Військовий начальник підкреслив, що Валерій Попов був безстрашним воїном і душею колективу та поклявся за втрату нашого воїна жорстоко помститися ворогу. 

— Слава Україні! — сказав командир.

— Героям Слава! — відповіли тероборонівці та громада.

Після виступів на мітингу громада стала прощатися з захисником України. У Валерія при житті було багато друзів. Кожен хотів віддати шану своєму і нашому захиснику, тож процедура прощання з ним трохи затягнулася.

Потім знов на площі заграла «Пливе кача» і колона з площі вирушила до алеї Слави міського кладовища

На місці поховання ще одну заупокійну молитву провів отець Валерій, а від побратимів нашого земляки прогримів військовий салют.

Донька Ліза довго дивилася в одну точку, а коли вона сказала «Як я тату тепер буду жити без твоєї чарівної посмішки» — тоді ми зрозуміли, що дивилася Ліза на портрет любимого батька.

Читайте також:

«Він мені дзвонив ще сьомого числа». Це була остання розмова

Коментарі (27)
  • Людмила Рудь

    Вічна память
  • Elena Yuchinskaya

    Вічна пам'ять Герою...
  • Ирина Полищук

    Вічна пам'ять і низький уклін Герою!
  • Светлана Гурман

    Вічна пам'ять і царство небесне Герою.

18:08 Календар іменин на грудень: кого і коли вітати з днем ангела play_circle_filled 17:24 Чи варто святкувати Новий рік та Різдво під час війни: думки психологів 15:03 Як зігрітися взимку без опалення: прості та дієві поради від МОЗ 13:55 В Україні запровадили санкції проти церковників УПЦ МП Від читача 16:07 Прикордонники замовили чотири позашляховики Land Cruiser Prado по 2 мільйони 13:09 Заступник начальника козятинської поліції Сергій Бойко про проведення кампанії «16 днів проти насильства» 12:17 У Глуховецькій ТГ рятувальники роздали селянам інформаційні листівки з правилами безпеки photo_camera 11:00 Чи буде у нас цьогоріч ялинка? 09:47 Окопні пічки, автомобілі та дрони: з Козятина відправили допомогу військовим play_circle_filled 08:51 Мінімум 10 годин без світла. Графік відключень електроенергії на 2 грудня 08:01 Привітайте Сергія та Дениса. Історія, заборони та прикмети 2 грудня play_circle_filled 20:10 Учні Кордишівської гімназії висади 500 цибулин різних квітів photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up