Йому завжди буде 27. Сьогодні рівно п’ять років, як загинув боєць із Козятинщини Олександр Оцабера

Йому завжди буде 27. Сьогодні рівно п’ять років, як загинув боєць із Козятинщини Олександр Оцабера
  • У четвер, 11 листопада, минає рівно п’ять років, як помер боєць із Козятинщини Олександр Оцабера.

  • Війна забрала життя молодого чоловіка, який разом з дружиною виховував двійко маленьких синів.

Олександр Оцабера з’явився на світ у багатодітній сім’ї. Був найменшим сином. Коли був ще зовсім малим, сім’я переїхала до села Панасівка, що на Козятинщині. Тут пройшло дитинство майбутнього бійця. До школи ходив у сусідні Гурівці.

Після армії деякий час служив десантником, коли став батьком, покинув військову справу, але коли почалася війна, довелося вдягнути форму знову, бо у липні 2014 року наш земляк отримав повістку до військкомату. Після проходження перепідготовки його призначили командиром розвідувальної машини і відправили у зону проведення АТО. Олександр воював у гарячих точках, на собі відчув, що таке «Дебальцівський котел», отримав важке поранення і довго лікувався, а після одужання знову повернувся на схід. За кілька місяців демобілізувався і повернувся додому.

Проте наш земляк не зміг сидіти, склавши руки, в тилу, поки триває війна, тому у грудні 2015 року підписав контракт зі Збройними силами і повернувся назад на передову. Ще майже рік захищав нашу Батьківщину, аж поки його життя не перервалося.

Боєць загинув під містом Торецьк 11 листопада 2016 року. Підірвався фугас, від осколків Олександр отримав важке поранення. Поховали військового у Гурівцях.

Посмертно Олександра Оцаберу нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За заслуги перед Козятинщиною», медаллю «Авдіївка. Промзона. Стояли на смерть». На фасаді школи у Гурівцях, а також на території 199 навчального центру ВДВ у Житомирі, де служив наш земляк, встановили пам’ятні дошки. А в рідній Панасівці, де минули дитинство і юність героя, перейменували на честь Олександра вулицю.

Дружина Анна після смерті чоловіка переїхала з синами до Житомира. Молодший хлопчик закінчує початкову школу, старший - у сьомому класі, а Анна Оцабера стала військовою.

— По-перше, мене змусило те, що втратила чоловіка, — розповідала нашим журналістам Анна Оцабера у 2019 році, коли ми спілкувалися з жінкою на День захисника України. — По-друге, захотілося продовжити його справу, яку він дуже любив. Він завжди пишався тим, що він десантник, що він служить, що він присвячував себе військовій службі. І чимось ця його любов і повага до військ, патріотизм передалися мені і я просто не змогла втриматися, щоб не піти й не продовжити далі його військову справу. Я вважаю, що він там пишається тим, що я не побоялася, що я змогла перейняти його дух, його волю, його любов, патріотизм.

Коментарі (5)
  • Ріта Марчук

    Вічна пам'ять!
  • Ольга Захарчук

    Вічна пам'ять Герою.
  • Наталія Рижкова

    Хай земля йому буде пух  і вічна память
  • Оксана Крючкова

    Та не помер!!а загинув як герой!!!світла память герою!терпіння родині!

keyboard_arrow_up