Ми неодноразово зверталися до теми морального і фізичного та юридичного стану кожного солдата Збройних сил України, що перебували або перебувають в зоні бойових дій. Ми стверджували, що вони - від рядового солдата до офіцера - перебувають в зоні критичного фінансового забезпечення. Половину свого посадового окладу вони витрачають не за призначенням.
Щоб вижити і мати рухомий автопарк, розхідний матеріал (руберойд на бункер, лампочки, домкрати, слюсарний інструмент, гайки та болти) здійснювати вулканізацію — на фронті допомагають волонтерські кошти та контрактні оклади рядового та офіцерського складу. Це настільки безглуздо і принизливо! Тисячі солдатів мусять протягом усього контракту тільки тим і перейматися, як компенсувати свої витрати. Законного шляху їм ніхто не пропонує. Те, що в них вкрали своєю бездіяльністю тилове забезпечення армії України, ніхто вже не поверне. По простому: ти або потратиш власні гроші і виживеш у бою, або ти загинеш і не один.
Лише потом включається друга сторона медалі: “в бою вижив і друзі також, а син і дочка — без батька на випускний не йде, сесія за рік платного навчання не оплачена, яке там море і відпочинок? борг за комунальні послуги, кредит банку, лікування”. Хоч вішайся. І вішаються, стріляються. Цілий день фантазують, як вижити та забезпечити родину.
Страшно писати, офіцер-лейтенант з дружиною не можуть сто відсотків із ста забезпечити новонароджену дитину, якщо не мають підмоги від батьків, родичів тощо.
От і думають, як вилізти з халепи: втекти із ЗСУ за кордон на заробітки…
А тепер вже інша позиція. Вищий командирський склад ЗСУ в більшості, це сини, діти, внуки генералітету або мільйонерів при погонах. Їх не цікавить, як живе солдат-контрактник. Їх взагалі позбав окладів, вони, як ходили, так і ходитимуть на роботу. Будуть писати циркуляри. Будувати логістику, а армія на полі бою виживатиме за рахунок окладів рядового складу та офіцерів, що безпосередньо контактують з солдатами.
Вибору немає взагалі, бо такий бойовий генерал, не подолавши корупцію в ЗСУ, заборонив перебування волонтерів у бойових підрозділах.
І летять до нас звернення: “Допоможіть на проїзний дочці до університету!” “Привези руберойду!” “Осінь, дощ — плівка не спасає!” “Купіть бензопилу і хоча б 5 літрів нормального бензину!” Цвяхи, планки, сокири, дерев’яний брус — все це цілеспрямоване недопрацювання МО України і його керівника або злочинна бездіяльність. Чом би тут не продати “джевеліна”? Зціпити зуби, чути і як би не чути, як голодують твої діти, щоб вижив батько. А по-чоловічому ризикнути, як крайня необхідність, вчинити дії, щоб не тільки себе, а й родину врятувати. І ризикують — тисячі в тюрмі. Сотні безвісти зниклих. Розбої, грабежі, шахрайство — все це плід жебрацького забезпечення Армії України або ж доведених до відчаю людей.
Ось чим знехтував командуючий ООС Сергій Наєв. Якщо долучити сюди примусове звільнення з передової добровольців боєпридатних абсолютно професійних підрозділів, то можна стверджувати, що армія перетворюється в авантюристичну ризиковану кампанію. Це більше личить окупанту, ніж державі Україна. Армія перетворюється в закрите товариство з обмеженою відповідальністю? Де вся логістика тилового забезпечення та живучість і боєздатність? Хто утримує армію? Раніше волонтери, а тепер ті, хто склав контракт зі ЗСУ.
