Я не планував опублікувати свого листа в газеті і надавати йому публічності (див. №34, від 24 серпня 2017 р.). Приводом до цього стала відписка, навіть, не вождів, а давніх вождиків від міської ради. Ці вождики біля корита крутяться при будь-якій владі. Як говориться в народній поговірці, що при будь-якому штормі сміття зверху. Ця агресивна шпана, якою керує не якийсь розум, а патологічна агресія. Маю на увазі Марченка і Заїчка, що народжували цього папірця, як дитину, майже дев’ять місяців.
Дата на відповіді 12.12.2016 року, дата на штампі конверту 11.12.2016. Тобто раніше відправили, ніж написали. А в поштовій скриньці конверт з’явився 5. 08. 2017 року. Листоноша листа зі штампом міської ради в мою поштову скриньку не вкидала.
Не просто ніхто, а ніхто з мінусом
Тепер по суті цієї відповіді. Шановний читачу, це той випадок, що навіть не коментується. Думаю, потрібно брати драпак, той що нужники чистять, і вимітати цей непотріб, який забирає здоров’я в живих і нагло топчеться по пам’яті мертвих. І чим скоріше це буде зроблено, тим це буде краще для міста. Для мене оці два покручі, яким я плачу зарплату зі своїх податків, не просто ніхто, а ніхто з мінусом. До них ні з яких питань я не звертався — це не той рівень. Чому вандалізм для них стихія? Постараюся пояснити.
Про виконавчі писанини Заїчка взагалі немає про що там говорити. А підписаний Марченком, який, щоб триматися при кориті, поміняв більше партій, ніж зносив у своєму житті трусів. Читати оцю їхню нісенітницю для мене не просто принизливо, а й огидно. Якщо коротко, то на городі — бузина, а в Києві — дядько. Тобто тупо примітивні дебільні висловлювання, словесні укуси, словесні викрутаси і вихиляси штибу “відомі громадяни, не відомі шляхи, окрема частина громадян міста, портрети, які розташувалися на дошці пошани” — просто зашкалюють. На ці наклепи можу сказати: “Шпана! Відомих громадян міста я не знаю і невідомими шляхами з ними я не ходив. Вони мене з собою не брали. У своєму листі піднімав питання моралі і збереженні пам’яті, а цей мотлох при міській раді, забамбулює мені голову про зміни в Козятині за часів незалежності”. На цей випад можу лише порекомендувати клеркам, щоб про зміни вони вчили не мене. Тому що я давно забув те, про що вони будуть знати в далекому майбутньому. Крім того, мати хоча б елементарну тяму і розрізняти, що таке розвал і що таке приватизація. Приватизоване підприємство нехай працює на здоров’я.
Вандали правлять бал у міськраді
У листі мова йшла про хлібозавод, на якому випікали до 22 тонн високоякісних хлібобулочних виробів за добу. Продукція поставлялась споживачам 4 областей України. Продукція хлібозаводу ніколи і ніякими контролюючими органами не бракувалася. Зараз це підприємство розвалено до тла і є “окрасою” міста. Це підприємство — це мій біль і я знаю, хто був ініціатором цього погрому. Я в листі висловив свою думку про цю “видатну” людину. Як бачите, цими двома босякам моя думка — перекручена і пашталакають про якесь моє одноосібне рішення.
Переконаний в тому, що якщо цей мотлох, який не вміє навіть слова до купи зліпити, ще буде певний час рулювати, то в Козятині залишаться тільки аптеки, тому що їх багато. Подивіться на руїни нещасного хлібозаводу, давно виритий котлован з забитими сваями біля суду і цвинтар...
Тоді місто обласного підпорядкування можна буде приєднувати до Рубанки або Королівки?
Підтверджую те, що написав у листі. Босота, яка вчиняє погроми і збиткується з мертвих, хто б це не був, брат, сват, кум, почесна людина, простий громадянин, ту босоту називають вандалом, бандюганом, душогубом, палачом.
Оці два вандали з міськради, які погроми називають фізичним пошкодженням з технічних причин, розбушувалися за образливий зміст листа. Вандал і в Африці вандал, а вандали при владі, бачите, хочуть, щоб я їх голубчиками називав.
Фізичне пошкодження фотографії, це топтання по пам’яті, за яке потрібно буде відповідати. Думаю, значення не має — на кладовищі це вчинено чи на дошці пошани. Вандали з гонором повідомляють мене про те, що фотографія фронтовика не збереглася. Сказитися можна, якщо прийняти близько до серця, хто править бал у міській раді.
Дитина знає, що фотографія сама не зберігається, а її зберігають. Як фотографія може зберегтися сама по собі, чи зберігати її сам покійник, в кінці кінців, якщо при владі вандали фізично її пошкоджують? Вандали інформують мене, як вони поважають і вшановують пам’ять про видатних людей.
Вимушений від цинічного приниження запитати: “Чи на тверезу голову оця шпана майже дев’ять місяців ліпила цього папірця? Про яке збереження пам’яті іде мова, коли ви фізично пошкодили фотографію і її немає?” Ніякої згоди нинішній місцевій владі на установку фотографії учаснику війни, Герою праці Гурику Йосипу Васильовичу я не дам, тому що це буде для нього величезним приниженням. Боюсь, що він і сам звідти втече. Я вимагаю від оцих двох вандалів негайно поновити фотографію Гурика Й. В. і офіційно документально підтвердити й показати мені найближчим часом. Публічно застерігаю вас: не будіть в мені звіра. Повідомляю усі органи, про те, що цю фотографію, яку вандали міськради фізично пошкодили, а вона, як бачите, сама не збереглася, покійний фронтовик, Герой праці Гурик Й. В. давав своїми руками багато років тому представникам влади.
Це було тоді, коли оці два швалі і шушвалі ходили під стіл пішки і без штанят. Якщо фотографія не буде найближчим часом поновлена і мені не показана, я буду з вандалами робити те, що нардеп Мосійчук робить з нардепом Капліним. Про це на одному з телеканалів показували. Мосійчук просто плює на Капліна. І коли його запитали про те, чому він у такий спосіб вирішує спірні питання, він відповів дуже просто: “А що мені з цим цуценям Льовочкіна говорити? На нього потрібно тільки плювати. Не доводьте мене до крайнощів.”
Звернення до Пузиря
Не виключаю, що в королівстві, яке зветься міськрада, якісь інтриги. На відповіді надруковано “міський голова”, а підписано замом без всякої позначки. Тому прошу міського голову Пузиря О. Д. офіційно і письмово повідомити мене про те, чи особисто він запрошував мене до себе на 30.11.2016 року на 11 годину, чи можливо це зробив клєрк Заїчко від його імені і намагався влаштувати мені якийсь допит.
Повідомити мені назву нормативного документа, на підставі якого вашим підлеглим надається право залишати без розгляду лист, якщо на їх думку має “невербальний і образливий зміст”. Оскільки я листом звертався до вас, прошу мені повідомити свою думку про ці погроми, а ваші підлеглі називають це “фізичним пошкодженням портрета фронтовика Героя праці Гурика Й. В.”, який по понятіях ваших підлеглих розташувався на Дошці пошани і чи можна ці фізичні пошкодження вважати “вербальними і необразливими”.
А взагалі вихід бачу один, оцих два годованих і розбещених босяки і аморали мають воювати на війні на сході України з ворогами нашої країни, а не з мертвими почесними людьми міста і району і встановлювати по своїх понятіях ставлення до моралі і пам’яті минулого.
Вандали озвірілі, які міську раду перетворили на бандитсько-репресивний каземат по відстрілу мертвих з пам’яті, де мішенями вибрали фронтовиків і Героїв праці, знайшлися. Виявляється, ця аморальна потвора, очолювана Марченком і Заїчком під впливом окремої частини громадськості міста чинила погроми, а по їхніх понятіях, це “фізичне пошкодження з технічних причин.”
Не усувайтесь від збереження пам’яті
Тому я публічно прошу вибачення у голови РДА Оркуші О. С., голови райради Слободянюка В. М. за різке висловлювання на їхню адресу в частині збиткування над пам’яттю почесних людей. Водночас, як людина старша за вас віком, знаю смак калачикам, а старше покоління знає, що це за харч, смак дерунів з картоплі, викопаної навесні, як людина, яка знає ціну важкої фізичної праці з 14-ти років, рекомендую вам від вирішення питань моралі і збереження пам’яті не самоусуватись. Адже таке не передбачене для влади ніякими нормативними документами. Самоусуватися не вчать ні в школі, ні в навчальних закладах. Ну і якщо бути відвертим для самоусування і неприйняття рішень не потрібно мати ні великих знань, ні багато розуму.
Шановний читачу, розумію, що публікація моя різка, цього міська влада заслужила. Не дивлячись ні на що, вона має бути покарана за вчинення наруги. Вона мене вже дістала. Далі буде…
Олександр Васильович Гурак
