Керівник культури таки мала рацію

Про конфлікт, який відбувся між ветеранами Козятинської спілки війни та праці з керівником міської культури Світланою Рибінською наша газета вже повідомляла. Стався він через те, що в офісі ветеранської організації на стенді висів портрет маршала Радянського Союзу Георгія Жукова. Виявляється для одних — це маршал перемоги в Другій світовій війні. Для інших — це жорстокий полководець, який не рахувався з втратами. Перемагав не в тактичному бою, а коли мав значну перевагу в живій силі і техніці.

Культ Жукова довгий час був не що іншим, як пропаганда ЦК КПРС про велич російських військових начальників.

Називати Георгія Жукова «маршалом Перемоги» не просто некоректно, а й безпідставно. Він, як в своїх спогадах підкреслювали окремі фронтовики Другої світової, здобував не лише перемоги, а й мав нищівні поразки, що нерідко підтверджується в публікаціях істориків, які раніше не мали можливості писати правду. Міф про Жукова як «маршала Перемоги» почали творити за часів Генсека Брежнєва. Тоді в 1969 році у світ вийшла публікації маршала «Спогади і Роздуми». Апогею культ Жукова досяг після його смерті, а у 1994 році був заснований військовий орден Жукова. Крім того в 1995 році, до 50-річчя перемоги над нацизмом вийшла з його іменем ювілейна монета. В наступному році біля Красної площі спорудили бронзову кінну скульптуру з вершником, що зображала Жукова під час Параду перемоги. Слід сказати, що в союзні часи, офіційна військова історія СРСР була філіалом ідеологічного відділу ЦК КПРС. Тому й не дивно, що вона була пошита з військово-патріотичної міфології. Про Другу світову війну писали не історики, а літературознавці, які публікували те, що їм накажуть. Як правило на гора видавалася совкова література міністерства оборони, яка часто не співпадала з розповідями учасників бойових дій.

Георгій Жуков як воєначальник і людина — постать вкрай складна і неоднозначна. З одного боку, незважаючи на недостатність загальної та військової освіти.(Середня освіта та кавалерійські курси командирів) і невисокий рівень особистої культури, він мав хист до військової справи, визначався сильною волею, жорстким, безкомпромісним характером, умінням цілеспрямовано йти до мети. З другого боку, його характеризують безжальним до своїх підлеглих. Його важко було звинуватити у боягузстві — він часто бував на передовій, де іноді власноруч «наводив порядок». Водночас він не рахувався з втратами, не беріг солдатські життя, але завдяки їм потрапив до храму радянських полководців і воєначальників періоду Другої світової війни як «зірка першої величини». Поряд із провалами і нищівними поразками йому належать і заслуги в успішних операціях Червоної армії. Проте, цей успіх часто досягався не за рахунок високого рівня воєнного мистецтва, а багатократної переваги у силах і засобах.

Він далеко не у всьому був сильною та чесною людиною. На початку кар’єрного росту судячи, з «Вікіпедії» він в своїй автобіографії подав себе вихідцем з бідної сім’ї, хоча в його батьків було велике господарство. Не байдужим «маршал Перемоги» був до роскоші. З гітлерівської Німеччини він для себе любимого привіз 7 вагонів коштовностей, від меблів до килимів. Коли за поданням Лаврентія Берії виринула «Трофейна справа» на Жукова, «маршал перемоги» визнав, що привіз коштовності для себе. А в тому, що нікого не попередив — глибоко розкаюється. На що йому закинули — «як був ти кушніром, так кушніром й залишився».

Не позбавлений він був комплексу «Наполеона». Любив чиїсь здобутки приписувати собі.

Розповідей про Жукова є багато. Хто він — військовий геній чи «кривавий м’ясник», який під святкові дати звільняв міста, незважаючи на втрати.Тільки коли усвідомлюєш за що він отримав свої першу і останню нагороду, приходиш до висновку, що його підлеглі мали рацію, коли при появі у війську Жукова його називали «катафалк», «людоїд» чи «м’ясник». Перший орден він отримав у 1922 році за придушення тамбовського, селянського повстання. Останню нагороду він отримав 1956 році за криваву розправу антикомуністичного повстання в Угорщині. Тож скоріше він не «маршал перемоги», а «кривавий м’ясник»

Так що керівник культури мала рацію

Коментарі (0)

Про конфлікт, який відбувся між ветеранами Козятинської спілки війни та праці з керівником міської культури Світланою Рибінською...

Випускники 10-В класу школи №1 міста Козятина вже 46 років, як  відсвяткували випускний вечір. За цей час декілька...

Місто Козятин має великі проблеми з якістю питної води. Це питання на порядку денному перед виборами. От тільки, вигравши...

Про красенів лебедів, що гніздилися на ставку села Козятина, була написана не одна стаття. І дуже приємно, що в нашому місті...

Новини за сьогодні

Новини Козятина за сьогодні

keyboard_arrow_up