Майдан Розрухи, парк ботанічного Безглуздя, Комунальний тупик, крематорії імені жертв шкідливих викидів...
Характерна особливість українського менталітету — з ентузіазмом розпочати проект і успішно його «пох&рити». Згадайте люстрацію. Мільйони наших співгромадян з калатанням у серці чекали звільнення усіх чиновників, які були приспішниками Партії регіонів. Дочекалися? І не дочекаєтеся, скільки б не клацали на розділ «Очищення влади» на офіційних сайтах різних рад і адміністрацій. Народні маси пару випустили, а колишні регіонали за цей час встигли стати активістами тих партій, які нині у тренді – наприклад, радикальної. І продовжують намахувати наївний український люд, тільки з іншою риторикою. Спробуйте тепер люструвати колишню регіоналку – та Ляшко на її захист усіх корів, що залишилися в районі, приведе.
Наступний успішно пох&рений проект – декомунізація. За прикладами далі Козятина йти не треба. Єдиним доведеним до завершення заходом стало знесення пам’ятника Леніну. Не знаю, як ви, а я із задоволенням передивляюсь на Ютубі любительське відео про цей пам’ятний вечір. От би з цією одержимістю ми відстоювали залізничну лікарню чи власний медичний округ! А наскільки б обережніше наш мер захищав інтереси теплопостачальної компанії, що труїла нас чадом, якби знав, що розгнівані городяни за цей захист можуть йому ввалити, як Лівшицю за оборону пам’ятника вождю світового пролетаріату!
Наступним кроком у напрямку декомунізації в Козятині, як і в усій країні, мало стати перейменування вулиць. Відповідне рішення міською радою ухвалене ще в минулому році. Однак, поблукавши декомунізованими вулицями і провулками, ви зрозумієте, що перейменування відбулося лише на папері. Судячи з аншлагів, у нас все ще є вулиці Червоноармійська, Кірова, Комсомольська, Рози Люксембург, провулок Колгоспний та інші.
Виникає питання до очільника міста як «професійного юриста з багаторічним стажем роботи», діяльність якого має бути взірцем у виконанні постмайданівських (і не тільки) законів: як довго ви зволікатимете з виготовленням нових аншлагів? І як можна розраховувати на вирішення значних міських проблем командою, яка навіть перейменування вулиць не довела до кінця?!
За власний кошт аншлаги поміняли деякі власники приватних будинків. Однак і тут дійшло до абсурду. Наприклад, колишня вул. Котовського, якщо вірити аншлагам, тепер називається вулицею В. Великого. Для освіченої людини це може бути Віктор, Василь, Владислав, Вадим чи будь-який інший В. з прізвищем Великий, тільки не хреститель Київської Русі князь Володимир. При цьому навіть претензії до тих, хто замовив такі надписи на аншлагах, будуть не зовсім коректними: люди платили свої власні кошти, мусили економити на кількості знаків.
Знаючи хист нинішньої влади до оригінальних пояснень своїх ляпсусів (щоб не сказати провалів), можна спрацювати на випередження.
Наприклад, припустити, що міський голова не поспішає міняти аншлаги з комуністичного минулого, бо ще не всі об’єкти перейменовані. Наприклад, територію «Колгоспного» ринку є сенс назвати майданом Розрухи, Пушкінський сквер перейменовувати на парк ботанічного безглуздя, прохід до КП «Відродження» – Комунальним тупиком. Міські котельні треба перейменувати в крематорії імені жертв шкідливих викидів...
Взагалі ж, бездіяльність команди Пузиря у напрямку декомунізації можна зрозуміти, бо по своїй суті він комуніст до мізків кісток, хоч і у вишиванці: все те, що при комунізмі, тільки під іншим соусом. У комуністів була «Правда», у Пузиря – «Козятинський експрес». У комуністів була цензура, у Пузиря – заборона надавати інформацію. У Сталіна був культ особистості, у Пузиря – культ особини. У генсеків було слухняне політбюро, у Пузиря – підконтрольні депутати. У комуністів були постійні наради і засідання, а в нашого - «круглі столи» і «важливі» зустрічі. У комуністів була радянська пропаганда, у Пузиря – те ж саме в особі штатних радників та прикормлених політінформаторів у соцмережах.
А знаєте, чому все це працювало тоді і працює зараз? Бо у переважної більшості з нас недекомунізована рабська свідомість. Поки ми не звільнимося від неї, у нас буде все, що завгодно: пузирократія, оркушократія. Тільки не демократія. І звільнитися від тоталітарного минулого ми не зможемо навіть формально.
Искра