Я не фаховий військовий, тому зібрала однопартійців “Громадянської позиції” колишніх військових для обговорення та оцінки дій керівництва 3СУ, а також, хто служив три роки тому під Іловайськом. Прочитавши неабиякий об’єм розповідей очевидців, учасників цієї трагедії ЗСУ, військових експертів, ми все-таки склали свою думку.
Що на поверхні, ми з’ясували. Знаючи про весь трагізм ситуації, Президент України шикував військовий парад і самоусунувся від особистої відповідальності за долю підлеглих. Абсолютно нездарно спрацювала розвідка, або її взагалі не було. Ціла російська армія непомітно заїхала в глибокий тил України і розгромила військових України, знов передислокувалась на територію Росії.
Ми подивились, як аналогово діяли грузини, коли виникла загроза захвату Тбілісі. Виявилось, що Президент Грузії з дипломатами акредитованих посольств виїхав у зону бойових дій прямо, про що повідомили Путіна. Росія зразу ж припинила нальоти авіації, артилерійські обстріли, а потім взагалі призупинила рух колон війська.
Це дало змогу грузинському війську перегрупуватись і врятувати поранених, закріпитись і давати відсіч агресору. Чому так не вчинив наш президент? Мені не відомо. Але про такий досвід він знав напряму від дружбана тоді ще Саакашвілі.
Чи були готові до таких дій дипломатичний корпус акредитованих держав в Україні, я переконана, що беззаперечно так. Невже, Порошенко вирішив — парад і його особиста безпека важливіші сотні смертей молодих воїнів-українців?
Іншим аспектом, яким не скористались, або не врахували, те, що ворог демонстрував свою жорстокість і рішучість при знищенні солдатів ЗСУ, щоб зламати їх дух. Єдине, чого досяг ворог, то це вбивство солдатів ЗСУ, що повірили своєму головнокомандувачу. Але після трагедії ЗСУ солдати стали іншими: жорсткими та рішучими, не проявляли страху та жалості до російського зовнішнього агресора.
Хто був у лавах ЗСУ з козятинчан під час Іловайського котла ми, на жаль, не встановили. Але точно відомо, що в групі прикриття відступу ЗСУ брав участь наш краянин Вадим Наумов, який загинув у бою 1 вересня 2014 року в с. Василівка Старобишівського району Донецької області. Народився Вадим 18 серпня 1992 року. Завтра йому мало б бути 25 років. Тепер ми згадаємо його ювілей, як трагедію родини і суспільства, що втратило свого легеня.
По завершенню обговорення ми прийшли до висновку, що українцям усім без винятку вкрай важливо зрівнятися з жорсткістю та рішучістю, що проявлені ворогами України.
Нехай кожна родина Козятинщини пом’яне в ці дні Вадима Наумова, всіх полеглих воїнів за роки війни на сході. Це необхідно не мертвим, це потрібно живим…
