Закон України про доступ до публічної інформації гарантує кожному громадянину максимальне спрощення процедури подання запиту та безперешкодне отримання публічної інформації.
Але, як говориться, Пузирю закон не писаний.
Наш міський голова, схоже, доклав максимум зусиль, аби ускладнити цей процес, а краще взагалі унеможливити.
Здавалось би, звичайна процедура: ви формулюєте питання – вам надають відповідь. Але ж ні… У нас все по-іншому. Коротко розкажу про свій діалог з місцевою владою.
Усе почалось зі звичайного запиту на публічну інформацію, в якому я попросила надати відеозаписи сесій міської ради. Ніби ж елементарна річ. Прозорість – це те, чого вимагав Майдан, і те, що дуже палко обіцяв Пузир.
Отримую відповідь: відеозйомка сесій не ведеться.
І, здавалося б, усе, розмову закінчено. Але від депутата Радіної дізнаюся, що міська рада платила за здійснення зйомки. Виходить, що Пузир дав мені неправдиву відповідь, за що законом передбачена відповідальність.
На жаль, практика показала, що звертатися до поліції і прокуратури – справа марна. Тому я прийняла рішення звернутись зі скаргою до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини: моє право на доступ до публічної інформації порушено, влада мені бреше, прошу зобов’язати міську раду надати мені відеозаписи.
Через кілька днів Пузир отримує лист з Секретаріату з вимогою: надати інформацію по запиту і з’явитись у Київ для складення протоколу про адміністративне правопорушення.
І тут неочікуваний поворот подій! Я отримую лист з міської ради приблизно такого змісту: відеозаписи ВСІХ сесій тепер опубліковані на сайті, просимо надати електронний носій для запису відео об’ємом 210 Гб.
То виявляється, що знімались ВСІ сесії!
Заходжу на сайт і… еврика… справді є всі сесії, але увага… кожної по 20 хвилин! Причому вибрано найкраще: початок сесії (перекличка) і іноді ще кінець (типу, як Пузир ввічливо прощається з депутатами). Дуже «корисна» інформація. Де все інше? І чому це боятися публікувати? Можливо, там є щось, що може послугувати доказами для правоохоронних органів? Чи щось, що покаже чиюсь недолугість?
Приношу електронний носій в міську раду і перше, що чую: «Підпишіть, будь ласка, документ, що ви отримали всі відеозаписи».
Але ж я їх ще не отримала! Я навіть не бачила, скільки їх і який об’єм вони становлять.
«Мені зараз це не важливо» - говорить працівник міської ради.
Але це було важливо мені і я все ж наполягла перевірити об’єм записаних сесій.
І тут нова несподіванка: їх 160 Гб, замість 210 Гб. Де ще 50 Гб? Це десятки годин відео! Чим вирішили не ділитись? Що приховують ці фільми?
Не бачу іншого виходу, як повторно звертатись до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
Паралельно написала запит на публічну інформацію з проханням надати договори на зйомку сесій. У відповідь – ТИША. Терміни, передбачені законом минути. Інформації я не отримала. Пузир знову порушує права і закони.
Руслана ЮХИМЕЦЬ
Р. S. Секретаріат уповноваженого Верховної Ради з прав людини, 01008, м. Київ-08, вул. Інституцька 21/8
