У нашого народу був гарний звичай — після Великодніх свят йти з процесією на цвинтар і там, на гробах, ставити хліби та правити панахиди. Ця практика має символічне значення: живі в часі воскреснім ідуть до померлих, щоб поділитися з ними радістю Христового Воскресіння.
Відомо, що церква щоденно в молитвах і богослужіннях молиться про душі померлих. Призначені ще окремі дні для поминання й молитви за померлих. Ці дні називаємо задушними або поминальними.
З самого початку війни на сході України багато воїнів відправились до ЗСУ. Усім миром ми їх випроводжали. Одягали у військовий одяг, купляли берці, спеціальне спорядження. Ну де ще в світі є такий приклад, коли мама за останні гроші купляла сину форму, щоб він ішов у лави ЗСУ боронити державу? Багато чоловіків, синів, внуків не повернулись живими, а прибули в гробах. Інколи через тривалий час після загибелі… На сьогодні достеменно відомо, що полягло 15 наших земляків — солдатів Збройних сил України. Багато померло від хвороб, набутих на полі брані.
Я, як громадський діяч, у ці дні поминання закликаю всіх без винятку, перебуваючи на поминання рідних, вияснити: чи є на вашому кладовищі полеглі воїни ЗСУ. Помолитись за їх упокій, віддати шану хвилиною мовчання біля їх могили. Щоб не заростали стежки до їх могил. Це потрібно не мертвим солдатам ЗСУ, які віддали своє життя за Рідний Край. Це необхідно живим. Якщо не знаєте, як це реалізувати, зверніться за порадою до священиків (залежно від віросповідання), а також до людей, чий авторитет на Ваш погляд заслуговує поваги.
