Центральний сквер — історичне серце Козятина

Ми побачили, який вигляд мали місця відпочинку козятинчан 60 років, тому, порівняли з тим, що маємо сьогодні. А ще вирішили, хоча б частково дослідити історію цієї “зеленої оази” середмістя, спираючись на спогади наших містян та публікації різного часу.

Базар — вокзал

Уявімо, що центральна частина Козятина, включаючи і територію скверу (приблизно від теперішньої вулиці В.Стуса і до старого приміщення станції Козятин, що на вулиці В.Винниченка), колись являла собою Базарну площу, де регулярно проводились ярмарки. Вона була зазначена на першому схематичному плані містечка 1874 року і стала тим центром, навколо якого намічалися вулиці та провулки, починалося будівництво. У 1884 році під Базарну площу відводилося 3,38 десятин землі, тоді як під всі вулиці — 10,76. Проекти розбудови містечка упродовж всього дореволюційного періоду історії завжди були пов’язані зі станом Базарної площі. Не склалося з будівництвом ані церкви, ані костелу, ані житлових будинків. Губернська влада визнала найбільш необхідними приміщення “пожежного обозу і каланчі” (спостережної вежі), які були зведені якраз на місті сучасного скверу. Згадки про це датовані 1910 роком.

На місці теперішньго танцмайданчика в 1958 р. височіли “Підкорювачі цілини”

На початку ХХ сторіччя територія Базарної площі дуже помітно скоротилася за рахунок забудови вулиць Драгунської (зараз — Незалежності), Новоселицької (Грушевського), Єврейської (В.Стуса), Старовокзальної (В.Винниченка). Саме на Базарній площі відбувся мітинг в березні 1919 року, коли після боїв з військами Директорії у місто вступили частини 1-ї Української радянської дивізії під командуванням М. Щорса та В.Боженка.

Єврейське гетто та могили зенітниць

Парк, яким козятинці звикли  його бачити, з’явився у 30-ті роки і став місцем проведення масових гулянь, різних заходів. Дерев було небагато, але функціонував танцмайданчик, тут відбувалися вистави пересувного цирку. А ще, як писалося у місцевій газеті в серпні 1938 року, парк був “місцем систематичних п’янок”.

Під час німецько-фашистської окупації на території парку та прилеглих вулицях розміщалося єврейське гетто. Після звільнення центр міста і залізничний вузол піддавалися численним бомбардуванням аж до початку літа 1944 року. На той період в Козятині знаходився підрозділ  дівчат-зенітниць, які протидіяли ворожим авіанальотам. Кілька загиблих зенітниць було поховано в парку і люди ще довго приносили туди квіти (у 60-ті роки відбулося перепоховання до Братської могили, що на вулиці 8-ма Гвардійська).

“Парковка” коней та випас кіз

У перші повоєнні роки козятинці займалися відбудовою залізничних та промислово-господарських об’єктів. Зрозуміло, що упорядкування парку було не на часі. Але і ставлення господарським не назвеш. Під час районних нарад міський парк перетворювали на “місце паркування кінного транспорту”. Про це зазначав у одній із своїх публікацій наш славетний Василь Земляк:”... пар 30 коней там, і під возами хлопці полуднують. А кіз! Мабуть, весь Козятин сюди згонить кози пасти”. Письменник навіть просить міську раду визначитись: або повісити вивіску “Заїзд та випас кіз”, або облаштувати парк.

Влітку 1954 року за ініціативою молоді було розпочато роботи з упорядкування території  парку. Працювали “всім миром”  по неділях (єдиний вихідний у ті роки).

Історія не пам’ятає, коли з’явився кучерявий

Але невдовзі натхнення зійшло нанівець. Люди відзначали незавершене будівництво естради, купи землі, завезеної для закидання ям та калюж, де вода вже засмерділась. Містяни нарікали на міську владу, яка й у ті роки не відрізнялася особливою господарністю чи ретельністю. Козятинцям не подобалися неохайні квітники, бюст О. Пушкіна то розмальований крейдою, то пофарбований в неприємний колір.

Коли саме був встановлений посередині паркової зони гіпсовий бюст російського поета, конкретно дізнатися не вийшло. Ті, хто пам’ятає середину минулого сторіччя, розповіли, що у різних невеликих містах і навіть селах у “наказовому порядку” ставили подібні бюстики переважно російських письменників. Звичайна гіпсова “штамповка”, яка не мала ані авторських рис, ані художньої цінності.

Тут був фонтан!

Але повернемось до старих фото. Ошатною можна назвати алею (тепер вхід з боку вул. П. Орлика): молоді кучеряві дерева, підстрижені кущі. Привабливо від  зелені біля Пушкіна. Дуже зацікавила світлина з фонтаном, який був встановлений у парку в 1954 році. Посередині — фігури дітей, а по колу струмені води б’ють із кам’яних жабок (видно, як хтось набирає у бідончик). Особливий інтерес викликала достатньо монументальна композиція, присвячена темі освоєння цілинних земель, що тоді була на часі. Але козятинська молодь цій скульптурі дала жартівливу назву ”Втікачі з цілини”.

З роками парк поступово перетворювався на сквер, тобто ставав меншим. Наприкінці 60-х у зв’язку з будівництвом ресторану “Козятин” (зараз — скляна двоповерхова будівля з торговельними та іншими закладами) від паркової зони відійшов чималий шмат землі.

Теперішній сквер навряд чи хто назве “зеленою оазою”, хіба що “дитячим містечком”. Дерева вже старі, проведене “озеленення туями” не ганьбив лише лінивий. У негоду під ногами грязюка та непрохідні калюжі замість облаштованих доріжок. Що ж, за традицією Козятина, міській владі байдуже, де і як відпочивають люди.

Олександра ОХТИР

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.