Золотий голос Козятина, що хоче бути військовим. Про Дмитра Плотніцького

— Співаєте? — запитуємо ми.

— Так точно, — відповідає Дмитро по-військовому.

Зараз козятинчанин проходить строкову службу в армії. Призвали його 18 червня 2019 року. Поспілкувалися ми з ним в останній день його відпустки. Але навіть військовий обов’язок не заважає йому займатися улюбленою справою — співати. Адже це його покликання. Дмитро професійно займається музикою вже понад 12 років.

— Є в мене товариш-військовослужбовець, — розповідає Дмитро. — Він на дембель вже скоро йде, буде від нас іти. Він професійний гітарист. Вчився в музичному коледжі в Харкові. Він грає на гітарі, а я співаю. Це ми як зберемося і дві-три години ми можемо співати. Я починаю, всі підспівують. Збираємося, у нас це дозволяється. Навіть було таке раз, що ми вийшли на перекур. А в курилці багато людей завжди збирається. Це ж армія, як не як, виходять абсолютно всі. Ми почали співати якусь армійську пісню. На «курилці», напевно, чоловік 200 було. І коли 200 чоловік співає за тобою — це просто клас! Потім пішли, знов співаємо, поки не порозганяють всіх.

В армії Дмитро долучився до оркестру. Поки що він не соліст, але має з цього приводу плани на майбутнє. Козятинчанин хоче підписати контракт із національною гвардією і продовжити військову справу. І вже тоді якщо все складеться добре, стати солістом духового оркестру.

— Чому хочете бути військовим? — запитуємо нашого співрозмовника.

— Я не знаю, як вам пояснити. Ви дівчина, ви в армії не служили. Можливо я не поясню, а може й поясню, але ви мене не зовсім правильно зрозумієте. Кожен чоловік повинен пройти військову службу. Я пішов в армію і я не шкодую. По-перше, я навчився багато чого нового, це та сама дисципліна в першу чергу. Якщо є можливість займатися тим, що тобі подобається, чому не лишитися? А можливість є. Якщо можливість є, її потрібно використовувати. У будь-якому випадку навіть якщо щось іде не так, як ти хочеш, це все можна виправити. Просто для цього треба старатись. Якщо ти не будеш старатися, нічого не буде.

Старанність — це одна з тих рис, яка допомогла Дмитру стати співаком. Адже самого таланту зазвичай буває замало. Треба ще й прикласти неабияких зусиль і цей талант розвивати.

Хист до виконання пісень Дмитро відкрив у собі ще зовсім маленьким, йому тоді було п’ять років. Коли сів за шкільну парту і почалися уроки музики, вчителька одразу сказала йому: «Будеш співати!». До слова, навчався наш герой у школі №9.

— Потім вже пішов у музичну школу, — розповідає юнак. — Почалися конкурси, фестивалі. Почалися нові виступи, нові сцени, нові враження, здобуття нових вокальних прийомів.

Коли випустився зі школи, зрозумів, що хоче продовжувати розвиватися у цьому напрямку. Козятинчанин поїхав до Вінниці на прослуховування у Коледж культури і мистецтв імені Леонтовича. Хоча сам каже, що це було не стільки навчання, як випробування.

— Тобі треба його проспівати, а ти не можеш, — продовжує Дмитро. — І ти його вчиш і шукаєш, як до нього підійти, з чого, куди. І потім коли ти вже знаходиш це все, з кожним твоїм твором у тебе розвивається і опора, і вокальне прикриття, яке зараз використовується майже всіма співаками і в Україні, і за кордоном. І ти сам для себе шукаєш.

Дмитро має академічний вокал. Простішими словами це оперний спів. Але співає композиції різні — і оперу, і естраду. Каже, і там, і там є як свої плюси, так і мінуси.

— Ти шукаєш нові вокальні прийоми і потім ти можеш задіювати їх як в опері, так і в естраді. Академічний і естрадний вокал — це дві різних вокальних системи, але їх можна і поєднувати, і роз’єднувати. Там вже все залежить від тебе, як ти хочеш. Якщо ти хочеш, використовуєш одні вокальні прийоми, хочеш, використовуєш інші.

Після нашої розмови Дмитро пішов на сцену. На вечорі поезій він виконав три пісні: «Мамо» Скрябіна та дві композиції Олега Винника. До речі, завітала на виступ сина і мама Ірина Плотніцька.

Дмитро Плотніцький дуже розчулив гостей заходу. У багатьох на очі наверталися сльози.

— Ми тебе нікуди не відпустимо! — вигукували з залу, так людям сподобався спів Дмитра. Але юнак поспішив додому збиратися, бо вже у суботу треба було їхати назад на службу.