Був військовим і 44 роки життя віддав залізниці. Історія почесного залізничника Миколи Тучака

Миколі Тучаку 89 років, та він має вигляд значно молодший за свій вік

Народився наш герой 13 лютого 1931 року. Дитинство пам’ятає з моменту, коли його батько почав будувати нове житло в 1936 році. У роки німецької окупації, як переважна більшість підлітків, 12-річний Микола намагався чимось нашкодити фашистам. 

— Німці в Іванківці навідувались періодично. Якоїсь ночі привезли вони в клуб та школу мундири, шоломи танкістів, чоботи, черевики, білі валянки. Вечором німці поїхали, залишивши по чотири охоронці в школі і клубі. Коли німці, що залишилися, зібралися разом і увімкнули патіфон, ми залізли в клуб і тягнули, хто що міг. Я украв чоботи і сховав, – згадує пенсіонер. –  На ранок в Іванківці приїхав  загін карателів. Я втік в Непедівку, а наступного ранку прийшли наші. Знаю, що у німців був список, хто що брав. І всі все знесли. Одних моїх чобіт ніхто не приніс, тому що ніхто не знав, де я їх заховав. Добре, що втік. За черевики хлопцям нагайок дали, мене за ті чоботи, мабуть, вбили б.

Після окупації наш співрозмовник пішов далі навчатися в школу. Після її закінчення, в голодний 1947 рік вступив у Козятинське залізничне училище, яке закінчив в 49-му. — Пішов в училище за куска хліба. В 49-у направили у технікум для підготовки майстрів для залізничного училища на Вінницькій дорозі.

– Тоді була не Південно-Західна, а Вінницька дорога? – запитуємо. 

— Саме так, – каже почесний залізничник. – Нас з Вінницької дороги було 16 чоловіків. Екзамени в Києві здали тільки двоє, я і ще один козятинчанин Дмитро Косовський. Наш супроводжуючий сказав, що треба по 300 рублів дати. 

– І тоді на екзаменах побори були?

— На екзаменах ні, – продовжує свою розповідь наш герой. — То треба були гроші, щоб залишитись працювати в Козятині. Де я міг взяти тих 300 рублів? Поїхав додому і мене направили в Жмеринку на вагоноремонтний завод.

Молодий спеціаліст написав листи у всі інстанції і таки йому прийшла відповідь, що можна перевести його на роботу за місцем проживання. Тільки не довго молодий спеціаліст працював в козятинському ПТО. У 1951 році його призвали в армію.

Спочатку учебка в Костромі. Після учебки направили в Тулу, де служив в окремому диверсійному загоні. 

– Правда, потім той військовий підрозділ розігнали, бо був дуже засекречений. Мене запросили в штаб дивізії і запропонували пройти курси молодших офіцерів.

–  Військову таємницю не розповідаєте?

— Коли то було, – сміючись продовжує розповідь — Після курсів отримав звання молодшого лейтенанта. Потім були курси в Кам’янець-Подільському. Одним словом, в військовій професії я дослужився до капітана.

— А ким більше вважаєте себе - залізничником чи військовим? 

— Звичайно, залізничником, я віддав залізниці 44 роки свого життя і здоров’я. В 50-х складна була ситуація зі спецодягом на транспорті. При зміні мінялися не тільки один з одним, а й мокрими валянками

— А яке зараз маєте здоров’я? 

— В цілому, на свій вік я на здоров’я не скаржуся, – каже 89 річний пенсіонер. – Хоча цілий рік без допомоги лікарів не вдається обійтися. То гіпертонія дошкуляє, то з ногами проблема. Іноді доводиться і в лікарню лягати.

— Ви почесний залізничник. За що отримали таке звання?

– Я один з перших на Пд-Зах. дорозі освоїв метод і став передавати по іншим ПТО метод виявлення підшипників ковзання в холодному стані.

 — Ви з дружиною, яка 8 років тому відійшла в світ інший, виростили двох доньок і сина. Діти до вас навідуються?

— Найчастіше до мене навідуються внуки. Син живе в Хмельницькому, до батька не наїздиться. Як-не-як ,далеко. По мірі можливості приїжджає. Донька, що живе в Козятині, в батька буває дуже часто. Теплі батьківські слова вдячності можу не тільки їй сказати, а й своєму зятеві, він дуже хороша людина. Донька, що живе у Вернигородку, буває у мене рідше. В селі біля землі багато роботи. По-батьківськи я її розумію. Внуки та правнуки бувають у діда частіше. Якщо сказати в цілому, то на долю не жаліюся.

На цій мажорній ноті ми побажали військовому, почесному залізничнику, ветерану праці, батьку трьох дітей, дідусю шести онуків та прадідусю дев’яти правнуків здоров’я, добробуту та довголіття. Залізничник нам подякув і каже: «З цими телеканалами щось крутять. Дивився по Т2 кіно, тепер той канал не показує. Не можна через вашу газету звернутися, щоб мені пояснили, в чому там справа?»

Ми запитали у фахівців, в чому може бути проблема? Ті відповіли, що скоріш за все вітром трохи розвернуло польську антену. Якщо антена на місці, то треба поставити потужніший підсилювач чи антену для Т2.

Читайте також:

Залізничне ретро: перші вагони

Володимир Щербатюк народився в сім’ї хліборобів, а став залізничником

90-річний Микола Рибак колись обслуговував атомні бомби

Які поїзди ходили через Козятин у різні епохи?

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.