Спецтема: карантин

Чи здатні українці керувати країною?

Чи здатні українці керувати країною?

Тарас Костанчук, керівник військово-патріотичного об'єднання учасників АТО "Справедливість", командир штурмової групи батальйону "Донбас"

Як свідчить історія кількох останніх століть, українці здатні боротись за свою державу, і навіть перемагати. Однак при цьому ніяк не можуть обрати собі порядну та чесну владу. Чому так відбувається?

Навряд чи герої Небесної сотні могли уявити, що через кілька років після Революції Гідності ми будемо змушені констатувати: кардинально змінити країну так і не вдалося, люди в основній масі збідніли, чотири роки триває позиційна війна, в якій українці несуть втрати щодня. Смерті на Майдані, Інститутській і Грушевського так і не розслідувані, з топ-корупціонерів ніхто не сидить. Невже за це гинула Небесна сотня?

Пропоную вийти зі звичної парадигми «зрада – перемога», і подивитись на проблему трошки ширше.

Якщо опустити подробиці, то в загальних рисах ситуація після обох Майданів (і 2004, і 2014 рр.) доволі подібна: багатьох українців допекли, вони вийшли проти відверто злочинної влади і добилися її зміни. А от далі… Виглядає так, ніби люди втомлюються, і готові делегувати максимум повноважень черговому «месії» - нехай він зробить усім добре.

Нове керівництво країни після обох революцій мало на старті величезний кредит довіри і шалені очікування населення. Але вже через рік ставало зрозуміло, що найбільше змінюються прості люди, тоді як владна верхівка інкорпорується в існуючу систему – замість того, щоби її зламати і вибудовувати суспільний договір і країну наново. Зрештою, справді нових людей нагору потрапляє небагато, переважно кадрова колода спирається на перевірених роками друзів, родичів, колишніх чиновників, відомих (і не дуже) «бізнесменів» від влади та ін. І всі працюють на свій інтерес, забуваючи про інтерес суспільний.

У демократичних країнах такі рецидиви лікуються за демократичною процедурою – зміною людей при владі. Вибори (перевибори), імпічмент чи відкликання депутатів – це запобіжники, механізм «аварійного перезавантаження». Біда в тому, що в Україні немає відповідних механізмів, і – що гірше – бажання суспільства їх втілювати.

І це не проста апатія чи тотальний пофігізм. Українців до цього схиляли давно. Коріння варто пошукати у XVI-XVII ст., коли українські землі почали переходити від Литовського князівства до Речі Посполитої. А потім вже Богдан Хмельницький був вимушений домовлятися з московським царем. З того часу українські території були під різними протекторатами, але результат був завжди один – рішення щодо України ухвалювали переважно в Москві (ще іноді були Відень, Варшава чи Берлін), але, на жаль, не у Києві.

Ми і досі пожинаємо плоди цілеспрямованої роботи московитів. Бо за недовгі 1917-18 та 1991-2018 роки Незалежності у нас і не могло виникнути традицій справжньої демократії, уміння провадити власну політику, ухвалювати складні доленосні рішення і брати на себе за них відповідальність. А головне – весь час не оглядатись і не порівнювати себе із Росією.

У багатьох наших співгромадян досі спрацьовують закладені вже на якомусь генному рівні стереотипи: «від мене одного нічого не залежить», «нагорі і без нас розберуться» та національне «моя хата з краю». Саме тому в нас не працюють як треба профспілки, відсутній механізм імпічменту, а на вибори ходять переважно пенсіонери. І багатьом українцям частенько бракує елементарної самоповаги, яка не дозволить толерувати кричущі для цивілізованого світу (але звичні нам) речі – кумівство і корупцію, безвідповідальність і непрофесіоналізм, клановість і кастовість.

На цьому тлі наша влада, яка ухвалює важливі рішення лише під потужним зовнішнім тиском – закономірність. Саме так ми отримали антикорупційні органи, раніше – кредити МВФ тощо.

Найжахливіше, що усі ми звикли, що за нас увесь час хтось вирішує. Так потім зручніше перекладати відповідальність на когось. Але хіба так можна збудувати своє майбутнє, діяти у власних, а не чиїхось інтересах?

Богдан Хмельницький, вимушено укладаючи Переяславську угоду з Московією, навряд чи міг передбачити її катастрофічні наслідки. Зокрема, й фактичне загарбання Москвою монополії на прийняття рішень щодо України. Але нам критично необхідно цей ризик усвідомити.

А першочерговими кроками в цьому напрямку повинно стати створення механізмів демократичної і законної зміни влади – починаючи з закону про вибори до ВРУ і закінчуючи дієвими законами про вибори та про імпічмент президента.

Також нам дуже потрібна реальна відповідальність за продаж голосу – чи йдеться про вибори на округах («голос за гречку»), чи за «правильне» голосування під куполом (депутатів зацікавлюють суттєвішими речами).

Ну і, врешті, Україна загине без ротації влади, без оновлення політичного класу та зміни облич. І це також буде свого роду запобіжником для політиків: не справляєшся – до побачення, обираємо наступного. Бо якщо Україна хоче вирватися із нашого зачарованого кола, варто таки взяти на озброєння слова Вацлава Гавела: «Краще п'ять років помилок, ніж 50 років саботажу!»

Коментарі
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Козятина за сьогодні
09:26 Вкрав мотоцикл та застряг у багні: зловмисника вже затримали 08:11 «На Благовіщення весна зиму поборола»: про погоду та прикмети сьогодні, 7 квітня play_circle_filled 20:01 У Козятині розгорнули пункт скринінгового медичного сортування 19:14 Вже 77: де зафіксували два нових випадки COVID-19 на Вінниччині? Від читача 14:30 Під час карантину рітейл переходить на онлайн-торгівлю 17:55 З якими хворобами боролись у Козятині в часи Другої світової війни? 16:01 Козятинці постраждали через пожежу: потрібна допомога 15:26 Дезінфікують дороги та транспорт: як у Козятині проводять санітарну обробку (Опитування) photo_camera 13:15 Важливе за вихідні: ТОП новин для козятинчан 11:28 В Україні зафіксовано 1319 випадків коронавірусної хвороби, на Вінниччині — 75 10:29 Хірургічне відділенні козятинської ЦРЛ отримало допомогу 10:05 Поради епідеміолога, як прибирати квартиру під час карантину
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up