Дві долі: Павло втратив ноги, а Микола — заробітки та фортуну

Дві долі: Павло втратив ноги, а Микола — заробітки та фортуну
  • Ця розповідь про двох жителів Іванківців Павла Мельника та Миколу Костенчука. Наші герої майже одного віку. Вони були успішними у школі і на службі в армії та мали плани на майбутнє. Та нерідко в плани людини вмішується прикрий випадок чи відвертається фортуна. Так було і в нашій історії

У Іванківцях був схід села. Люди зібралися з приводу прокладання в селі водогону до кожної хати. На збори селян приїхала міський голова Тетяна Єрмолаєва. Серед всього іншого іванківчани звернулися до міського голови, щоб вона допомогла двом чоловікам односельцям у вирішенні їхніх проблем. Пан Павло, маючи невелику пенсію, неможе самотужки провести в будинок води. За інваліда без ніг, який в своєму обистці дає собі раду сам, заступився кооператив з прокладання води. Вони пообіцяли, що проведуть йому воду за рахунок кооперативу.

З паном Миколою вийшло значно складніше. Чоловік довів себе до того, що з труднощами пересувався і у власній хаті немає умов, щоб зимувати.

Микола мав неабиякий талант до науки та вирішив після служби в армії піти працювати. Першим його місцем роботи була залізниця. Потім він вирішив, що краще працювати на себе. Його фортуною мала стати розумова праця, тільки він обрав зовсім інше, став працювати фізично перебиваючись випадковими заробітками. Трохи його справи пішли вгору, як він працював в парі з майстром на всі руки Євгеном .Тільки невдовзі Євген помер і пан Микола знов став перебиватися тимчасовими заробітками. Поки жива була мати Миколи він жив в своє задоволення, коли матері не стало він десь поїхав. На думку далеких сусідів Миколи він був у сестри тому, що повернувся в одежі за писком моди. Знов тимчасові заробітки, а пізніше поїхав працювати у рибхоз села Камені. Потім в тому ж статусі трудився на ставках біля Махнівки. 

Холодна вода підкосила здоров’я чоловіка, а коли  Миколі Костенчуку стало важко пересуватися його відправили в Іванківці. Шкода стало Миколу жителям села і вони попросили міського голову, щоб та допомогла, щоб хоча б десь перезимував. 

Перед міським головою стояла не проста задача. З одного боку це жива людина, за яку просять його односельці. З іншої сторони — треба знайти тих добродіїв, які допоможуть йому перезимувати. Міський голова приймає рішення забрати його до терцентру. Тільки щоб туди його поселити він пройшов в ЦРЛ необхідні процедури та курс реабілітації. 

В терцентрі нам повідомили, що пан Микола не тільки зустріне весну, а й покращить своє здоров’я. Якщо в перші дні його перебування йому їсти приносили до ліжка, то тепер в столову він ходить своїми ногами, а персонал реабілітаційної установи переймається ще й тим, щоб їхній пацієнт будучи серед громади змінив своє ставлення до життя. 

— На перших порах нам це вдається, — каже керівник терцентру Ольга Дацюк — А потім, як правило повторюють помилки минулого. Будем надіятись, що пан Микола буде винятком з тих правил.

Павло Мельник — інвалід І групи. Маючи 22 роки трудового стажу 15 серпня 2000 року йшов в той день з роботи щоб допомогти сестрі. Щоб виграти час та скоротити дорогу пішов через колії. Пірнув під групу нерухомих вагонів, а вони в той час були приведені в дію іншим сцепом, які котилися з сортувальної гірки. Як результат втрата обох ніг. Ще один удар долі він отримав від дружини. Вона злякалася труднощів і пішла від нього. Якби могла передбачити, що він стане добрим господарем скоріш за все прийняла б інше рішення. Переконувати дружину не став, витримав удар долі і не зламався. Всі господарські роботи намагався виконувати сам. Єдине чого він не навчився за більш як за 20 років — це ходити за мотоблоком при оранці чи садінні картоплі. Каже, а що робити сестра до мене з Козятина не набігається. 

— Тільки ви нічого не пишіть, я не публічна людина, — каже пан Павло.

Тож все написане з дозволу сестри інваліда пані Надії. 

— Я також не сторонник, щоб за мого брата щось писали, — каже Надія. — Він дійсно будучи інвалідом навчився багато в чому обходитись без сторонньої допомоги, намагається все робити сам. В цьому році навіть здивував мене. Я приїхала копати йому картоплю, а він її вже викопав. Користуючись випадком хочу подякувати кооперативу села за розуміння і допомогу. Вдячна мешканцям нашого села, що вони самі протянули моєму брату руку допомоги. Також вдячна міському голові Тетяні Єрмолаєвій. Вона виділила з міського бюджету йому 3-и тисячі гривень, щоб він за ці кошти провів воду від центрального водогону до крана у хаті 

Інваліду Павлу громадою допомогли в фінансовому плані. З паном Миколою теж питання вирішено — перезимує, не замерзне. Ось такі вони долі людські. Один ставши інвалідом боровся за гідне місце в суспільстві і досяг його. Павла поважають в селі, як людину, що не зламали обставини.

Микола, маючи здібності до науки, чудову сестру і не байдужих до його долі односельців зробив сам себе інвалідом і мало хто вірить, що він стане на дорогу виправлення.     

Слідкуйте за новинами Козятина у Facebook, TelegramInstagram та Viber.

Коментарі

keyboard_arrow_up