Козятинчанка Антоніна Головненко вишиває рушники

Козятинчанка Антоніна Головненко вишиває рушники
  • Героїня нашої публікації продовжує традиційну для української жінки справу - вишивання.
  • У її руках звичайне біле полотно перетворюється у автентичний рушник, який є не лише окрасою інтер’єру, а й потужним оберегом.
  • Чому на весільних рушниках не має бути чорних ниток, чому краще не носити вишиванки з маками - про це та багато іншого розповіла майстриня.

Антоніна Головненко надзвичайно позитивна, талановита і до того ж скромна жінка з чудовим почуттям гумору. Познайомилися ми з нею два роки тому, коли у Музеї історії міста до Великодня оформили спільну виставку робіт її та Лариси Казмірчук.

Героїня нашої публікації народилася в Росії, в місті Стародуб, що на Брянщині. А вже у віці восьми років переїхала в Україну. Тато після навчання в Харкові отримав направлення на роботу до Козятина. Саме так доля привела сім’ю Антоніни Головненко до нашого міста.

- Важко вам було опанувати українську мову? - запитую майстриню.

Відео дня

- Не те слово. Я прийшла в перший клас. Вчителька каже: “Дістань зошит і олівець”. А Бог його знає, що воно таке. Бачу, дістали ага, “карандаш” і “тетрадь”. Значить, “тетрадь” - це “зошит”. Так як іноземці вчать українську мову, так і я. А у нас навпроти була перукарня, я довго думала, що це пекарня. Дивлюся у вікно, хліб не виносять. Прийшла, подивилася, ага, “парекмахерская”, - відповідає Антоніна. Хоч вона і багато жартує, згадуючи про дитинство, на очі їй навертаються сльози. Вона бере хустинку і стирає їх з кутиків очей.

Навчалася Антоніна спершу у колишньому ліцеї. На той момент це була школа №4. А вже в старших класах перейшла до школи №2. Після школи, як сама каже, треба було заробляти гроші, тож подалася до столиці. Там влаштувалася на взуттєву фабрику, де пропрацювала 25 років.

- Всі ж тоді їхали, хто у Вінницю, хто в Київ, - продовжує Антоніна. - Ну а потім перебудова. Так уже допрацьовували, хто де зміг знайти нішу яку.

Та у 2013 році життєва стежка знову привела майстриню до Козятина. Сюди повернулася, бо тут батьківське житло.

Вишиває жінка вже протягом багатьох років. Усе починалося ще зі школи.

- У нас у школі була вишивка бісером, - розповідає Антоніна. - І всі вишивали, розшивали картини. Але з бісером не склалося, нудно стало. Вирішила спробувати хрестиком, але він ніяк не клався. Мучалася, мучалася, став складатися цей хрестик, склався. Перша моя робота - серветка з калиною. А вже потім пішли рушники.

У роду Антоніни Головненко було багато вишивальниць. Її бабуся також захоплювалася вишивкою. Вона сама ткала тканину, та від її робіт до цього часу нічого не лишилося. Бабуся померла на початку 1930-их років ще молодою, залишивши по собі п’ятеро маленьких дітей. Вишивала і тітка Марія по батьківській лінії, і тітка по маминій лінії.

- Я приїжджала, вона виганяла корову пастися, брала вишивку і вишивала, - згадує Антоніна. - У неї не багато було, картина була вишита і дуже гарно вона доріжки вишивала, які на стіну вішають. Я одну доріжку зберегла, привезла з собою.

У доробку самої Антоніни є і вишиті рушники, і пейзажі, і натюрморти, і розшиті бісером ікони та обереги, і навіть серія дитячих робіт.

- Включаєш інтернет, знаходиш якусь розповідь, вона тобі у вухах, чи фільм якийсь, щоб тільки слухати, і сидиш собі, вишиваєш, - каже майстриня.

Роботи Антоніни Головненко представили на виставці у Музеї історії міста. Її приурочили до Дня незалежності. Це вже четверта персональна виставка майстрині. Тут - рушники, які Антоніна вишивала і під час карантину, і раніше. Серед них - іконний. На ньому узори, притаманні для західної України, вишиті синіми нитками.

- Він вважається багатим, тому що нитки сині колись завозили з-за кордону, вони називались індіго, - каже майстриня. - Сорочка, вишита нитками індіго, називалася жидівка, бо багата.

Є тут і рушник-оберіг, який вішають вдома.

На іншому рушнику узори та кольори, притаманні для Львівщини. Він може бути як іконним, так і декоративним.

Ще один рушник, на якому узори, притаманні для Львівщини. Тут зображені птахи, які розправили крила.

Є тут рушник, який символізує весну.

На нижньому рушнику узори з Івано-Франківщини. Посередині - фантазійний рушник. Над ним - весільний.

- У весільному рушнику не має бути чорних кольорів, - зауважує Антоніна. - Цей зі старовинних схем. Тут символ Мокоші, слов’янської богині родючості.

Ще є рушник - дерево життя. Такі вкористовували, коли благословляли молодого й молоду на весілля. Після цього рушник зберігали і передавали по роду.

Є тут рушник, на якому узори з Вінниччини. Тут використаний прийом обрамлення. Його називають поквітчення.

Нижній рушник - іконний. Посередині - весільний. Такі рушники називають брокарівськими. Колись випускали мило, на обгортці якого були схеми вишивки. Жінки купували брусочок мила, а обгортку не викидали, а використовували, коли вишивали. Верхній рушник - медовий. Він спеціально для медового спасу. Тут зображені соти і засіяне поле.

Ще один рушник вишитий за старовинною схемою. Його можна використовувати як іконний.

Цей рушник декоративний. Його майстриня назвала “Клумба”, тому що тут квіти.

Ще один рушник, на якому узори з Вінниччини. Його можна використовувати як іконний.

- Є ще дуже гарні енергетичні поєднання, - каже Антоніна Головненко. - Це жовто-блакитний, помаранчевий і фіолетовий, червоний і синій. Україна вишивала червоно-синім. Чорний вже додавали для контрасту. У весільних рушниках і в дитячих речах не повинно бути чорного кольору. Так само не має бути і маків. Вони символізують скорботу. Маки вдягали ті, в кого загинув батько, чоловік, наречений. Ще  кажуть, що червоним і чорним вишивали, але червоним і чорним вишивлаи жінки, які залишились сиротами чи вдовами і вони давали своєрідну обітницю все життя пам'ятати про те, що вони втратили. І ще що важливо - рушники не повинні бути з обрізаними кінцями. Це має бути суцільне рушникове полотно. Тому що рушник - це дорога, і якщо дорога обрізана, не буде в тебе розвитку.

Ще один рушник, представлений на виставці, подарований майстринею до фондів Музею історії міста.

Відкриття виставки відбулося у п’ятницю, 20 серпня. Наталія Баштова, науковий співробітник музею розповіла гостям про майстриню та її роботи.

А серед гостей, які завітали на виставку, були знані у Козятині рукодільниці - Галина Сушко, яка шиє сумки, навіть кращі за дизайнерські, Раїса Мельницька, яка плете з бісеру прикраси-ґердани, Лариса Казмірчук, яка займається всім - від декупажу до плетіння ляльок-мотанок. 

Відвідувачі із захопленням розглядали роботи Антоніни Головненко.

Відвідати виставку можете і ви. Вона діятиме у Музеї історії міста до 20 вересня. Вхід вільний. Музей розташований за адресою вулиця Грушевського, 15. Працює з 9 до 17 години щоденно, крім суботи та неділі.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.

Коментарі

keyboard_arrow_up