Козятинчанка Тетяна Якимова робить ексклюзивні трикотажні ляльки

Тетяна Якимова за освітою вчитель початкових класів. Тридцять років вона віддала школі, нині працює в соціальній сфері. Вечорами, після роботи вона займається улюбленим хобі — виготовляє з тканини ляльок.

— Я скільки себе пам’ятаю, завжди мала хобі, — каже жінка. — Я вишиваю, в’яжу гачком, спицями, викладаю картини стразами, бісером шию. Що нове з’являється — мені все цікаво. Немає такого, щоб я просто сиділа. Навіть якийсь серіал чи фільм. Я його слухаю, не дивлюся. Увімкнула, воно собі розказує, а я щось роблю.

Ляльки козятинчанки зачаровують. Мені вони нагадують янголяток з картин української художниці Євгенії Гапчинської. Такі ж милі й позитивні. Якщо бачили бодай одну з робіт цієї художниці, ви зрозумієте, про що я.

Таке цікаве захоплення з’явилося у нашої землячки зовсім нещодавно — у березні минулого року, коли вся країна через пандемію коронавірусу пішла на карантин. А все почалося з того, що побачила трикотажну ляльку вдома у подруги Валентини.

— Валентина у нас в Козятині дуже відома рукодільниця, — розповідає Тетяна Якимова. — Вона по вишивці, але вона ще й любитель майстер-класи відвідувати. Діти їй на Новий рік подарували майстер-клас по ляльках, але трішки інших. Я була у неї в гостях, побачила ляльку. Мені сподобалося і я вирішила зробити собі. Але та лялька була не така. У неї були вільні ніжки короткі, два очка намальованих, личка не було. Мені стало цікаво, тому я стала шукати в інтернеті, що роблять люди, дивитися спілкуватися.

Після перегляду кількох майстер-класів Тетяна взялася до роботи. Викликом номер один став пошук матеріалів. По-перше, вони не дешеві. По-друге, у Козятині їх в продажу немає, тому довелося замовляти через Інтернет.

— Перша моя лялька — Мотя, — розповідає майстриня. — У неї ще лице було недосконале. Я на неї Матильда кажу, а одна знайома каже: «То скорочено — Мотя». І так воно й пішло. Я вже навіть думала сторінку зробити з ляльками в інтернеті і назвати її «Мотя dolls». Цих Моть я вже зробила штук шість, напевне.

Ляльками Тетяни Якимової можна не лише милуватися, а й гратися, як м’якими іграшками. Жінка каже, що в Інтернеті подібні коштують більше тисячі гривень. Насправді ж така лялька — безцінна. Перш за все тому, що це дуже кропітка робота. На виготовлення йде як мінімум тиждень-два. Деякі надто дрібні деталі треба шити вручну. Сама лялечка, чи голопузик, як її називає майстриня, ш’ється на машинці. Це займає два-три дні. Треба добряче погратися з головою, бо зробити її не так просто.

— З бязі шиється болванчик, напихається синтепухом, валяються личко, щічки, носик, зверху обтягується спеціальним трикотажем ляльковим, — продовжує Тетяна.

Та окрім самої ляльки треба ще придумати їй образ і зшити одяг — від сукні до чобітків. Це вже займає значно більше часу. Одна іграшка може мати цілу шафу одягу у міні-форматі. Справжня мрія будь-якої дівчинки.

— Сукенки на ґудзиках, всі шви сховані. Якщо це пальто, то підкладка є в ньому. Як справжнє, — каже козятинчанка. — Можна до ляльки замовити гардероб.

Кожна лялька — унікальна і не схожа на своїх «молодших сестричок». Зараз жінка планує їх вдосконалити — робити ніжки, які будуть згинатися в коліні, щоб іграшка могла сидіти. Для цього є спеціальна техніка — у ногу на місці колінного суглоба вставляється дерев’яна бусинка.

Трикотажні ляльки нашої землячки вже стали замовляти не лише козятинчани, а й люди з різних міст України — Києва, Миколаєва та інших.

— В основному просять портретні ляльки, — додає наша співрозмовниця. — Одна знайома попросила дитині на День народження ляльку, кинула мені фотографію дитини. І я вже підбираю колір волосся, одяг відповідний шиється. Максимально стараюся приблизити до фотографії.

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.