Однокласники зібралися через 50 років. Як пройшла зустріч випускників 1972 року школи № 9

На піввікову зустріч після школи однокласники 1972 року випуску зібралися минулої суботу. Перед тим, як в кафе «Берізка» сісти за святковий стіл, вони завітали до свого шановного вчителя Григорія Коломійченка. Григорій Семенович був безмежно радий, що його прийшли провідати стільки учнів. За запрошення випускникам подякував та від радісної миті педагог розплакався. Як пройшла зустріч ювілярів — у нашій розповіді

З самого початку зустрічі однокласники згадали поіменно всіх, кого вже з нами немає. Таких виявилося вже 16 осіб. Їх разом з героями, які захищають нашу землю від окупанта, помянули хвилиною мовчання. Зателефонували тим, хто в строю і живе в Україні але з ряду об’єктивних причин не могли приїхати на зустріч. Їм в режимі онлайн повідомили про всіх ювілярів прибулих на зустріч однокласників. А після цього розпочалося нагородження.   

Справа в тому, що випускники 72 року перший раз зібралися на зустріч у 45 років після школи, Наталія Стецюк, Надія Дзюба, та Анатолій Огороднійчук приклали максимум зусиль, щоб така зустріч  відбулася. 

Забігаючи вперед вся зустріч ювілярів проходила в режимі аритмії. Згадуючи себе та своїх шкільних наставників говорили про перемогу над орками. З цього приводу оголосили перший тост, а після нього  однокласники, а нині пенсіонери — силовик  Валя Гідзінська (Сліпчук), держслужбовці Надія Мельник (Лобозінська), Надія Дзюба (Уразова), апаратник Наташа Стецюк, (Гринюк), будівельник Віктор Тичинський, мостостроївець Анатолій Сокорчук, залізничники Надія Бугрим (Тіхач) Юлія Чорненька, Любов Цимбалей (Стрибаль), Валерій Заїчко, хлібороб та комунальник, Анатолій Огороднійчук, художник Віктор Кльоц, бухгалтер Галина Легкодух (Вовчок)  працівник бюро технічної інвентаризації Любов Сокорчук (Малай)  довго згадували, якими вони були у шкільні роки. 

У Люби Стрибаль з ряду об’єктивних причин не виходило йти на зустріч. Всі її клопоти взяв на себе її чоловік і відправив свою половинку на зустріч однокласників. Вона вдячна своєму чоловікові і долі, що у неї така зустріч відбулася. Домашні клопоти по господарству вона порівняла з великою перервою між уроками. Після зустрічі з однолітками у неї знов буде перерва — перерва перед дзвінком на урок, на якому вона старатиметься бути присутньою. Подякувала Люба долі, що батьки віддали її на навчання в школу № 9. Там її зустріла перша вчителька, яка привчала дітей до відповідальності і доброти.

Надія Лобозінська у вітальному слові однокласникам сказала:

— Подумати тільки, 50 років тому наш об’єднаний клас вийшов за ворота школи. З тої пори для нас відкрилися двері у дорослий світ. Ми вірили в свої сили і домоглися того, про що мріяли будучи у школі. Сьогодні я хочу всіх привітати з нашим ювілеєм, побажати всім міцного здоров’я, мирного неба над нашими головами, щоб нас поважали наші рідні та близькі люди. З тихим святом вас, з святом без салютів і феєрверків, дорогі однокласники, — сказала вона

Вінничанка Валентина Гідзінська (Сліпчук) безмежно була рада побачити рідні обличчя та почути знайомі голоси. 

— У нас сьогодні тільки приємні спогади, а це значить, що воно так було в дійсності. — казала Валентина.

Поетеса Надія Дзюба (Уразова), на початку вітального слова прочитала вірш про війну в Україні Людмили Муріної. Після віршованого твору вона розповіла, що їй довелося пережити в столиці в перші дні повномасштабного російського вторгнення. Про подробиці життя киян під обстрілами ми домовились, що Надя розповість автору статті та однокласнику за сумісництвом у окремій статті. Зараз Надя гостює у своїх друзів в селі Козятині і планує повернутися в столицю в кінці цього місяця. В своєму зверненні до золотих ювілярів Надя сказала:

— Я хочу подякувати кожному вчителю, який нас вчив, віддавав своє здоров’я, свої знання, старався нам донести те, чого ми, як діти, чогось не розуміли. Коли з роками ставали старшими, воно до нас приходило і ми йшли тим шляхом, до якого ми врешті решт прийшли. Я щаслива в своєму житті тому, що я мала роботу, на яку ходила кожен день, як на свято. Дякую Івану Андрійовичу, що він навчив мене української мови і я писала дописи у журналі. Царство небесне всім, кого вже з нами немає. Дякую всім вчителям за науку. Дякую, що так згуртували нас, зараз такого вже немає.  

Згадали ювіляри, що Віктор Кльоц художником став ще у початкових класах. Коли не у всіх учнів на уроці малювання виходили вправні рухи олівцем, Віктор з нині покійним Володимиром Войтком могли малювати картини. Тепер Віктор — відомий художник за межами Козятина. 

Згадавши всіх вчителів добрим словом, ювіляри вийшли на вулицю для колективного фото на пам’ять. Не так для себе фото, як поділитися з однокласниками, що залишились вдома. Тетяну Киву планують провідати ближче до початку навчального року. Галині Онофрійчук та іншим іногороднім перекинуть фото зустрічі на вайбер.

На дворі у ювілярів була лише одна тема. Як добре, що вони зустрілися і від зустрічі отримують насолоду. Слово за словом, а надворі почало вечоріти. Тоді однокласники вдруге сіли за святковий стіл. Смакували природними дарами з садка Віктора Тичинського та города Анатолія Огороднійчука. Віктор пригостив однокласників персиками та грушами, а Анатолій виростив на своєму городі диню, якої вистачило на всіх ювілярів. Ще на його городі ростуть кавуни, тільки, на жаль,каже Анатолій, ще не встигли дозріти..

Коли вже зовсім звечоріло, зустріч однокласників стала добігати кінця. Ювіляри стали телефонувати своїм онукам, щоб ті приїхали за ними.

Приїхали хлопці-красені, за яких молиться вся Україна. Вони приїхали в рідні краї по справах та знову повернуться, щоб протистояти ворогу. Мабуть тому зустріч однокласників пройшла без гучних гулянь, тільки щоб побачитись за 5 років. І що святкувати коли онуки, зяті ювілярів воюють на передовій? Посиділи, як друзі-приятелі і розійшлися зі словами «Слава нашим воїнам! Слава Україні» 

Читайте також:

Козятинчани в інстаграм: підбірка яскравих фото тижня, що минає

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.