Продовження історії жінки-безхатька, яка ночувала на козятинському вокзалі

Продовження історії жінки-безхатька, яка ночувала на козятинському вокзалі
Наталія Подолян (ліворуч) у вінницькій квартирі американця, він дозволив жити безплатно, коли на початку війни поїхав до США. Фото надано волонтеркою Русланою.

Вона сама зателефонувала журналісту RIA. «Пригадуєте, ви писали про жінку, яка живе на вокзалі?  Це я, Наталія Подолян», — сказала і розповіла історію про те, скільки людей підтримували її за час після публікації статті. Каже, якби не вони, сама ніколи б не справилася зі своїми проблемами.

У мирні дні було непросто виживати, а під час війни стало ще складніше. Дякує тим, хто підтримував раніше, і хто робить це тепер.

Нагадаємо, ця жінка понад 20 років тому втекла з московського рабства. Їй це вдалося разом із вінничанкою. Їх вивіз один із далекобійників. Тривалий час Наталія проживала у вінничанки в квартирі. Коли та померла, шукала житло у різних людей. Працювала здебільшого на ринку. Документи залишилися в Москві. Відновити їх не вдалося дотепер. 

У своїх 68 років залишилася без паспорта, без пенсії, без даху над головою, тільки з болячками, які не дають можливості заробляти на хліб, винаймати житло. Два роки тому пішла жити на вокзал.

Після статті в RIA їй телефонували різні люди. Хтось підтримував словом, дехто брав до себе пожити на деякий час.

Жила на вокзалі, і в добрих людей

Минулого року її взяла до себе сім’я з Козятинського району. Проживала у них з середини літа майже до кінця жовтня. Чому не залишилася далі?

Про це журналіст запитував у Подолян.

— Дякую їм, що приютили, давали їсти, мала можливість жити безплатно, відпочила у селі на свіжому повітрі, багато книг перечитала за цей час, все було добре, але ж мені незручно, що сиділа у людей на шиї, — говорить жінка. — У хазяйки, в якої зупинялася, восьмеро дітей, багато внуків. Зараз у їхній великій родині чекають ще одне поповнення. Для чого я їм?

Восени знов повернулася на вокзал. Жила то на вінницькому вокзалі, то в Козятині.  Коли її запрошували у село Козятинського району, звернула увагу на зал очікування на вокзалі. Поверталася назад, зупинилася і залишилася ночувати.

— У Козятині спокійніше, ніж у Вінниці, — розповідала Наталія. — Менше бомжів, менше шуму-гаму. Шкода тільки, що лавки гірші і твердіші, ніж на вокзалі у Вінниці. Зате подобається обстановка. Тому навідуюся сюди.

Пів року в готелі

— Одного разу мені подзвонили двоє дівчат, — розповідає пані Наталія. — Сказали, що прочитали про мене статтю і хочуть допомогти. Я запитала, чим саме? Пообіцяли оплачувати житло. На вулиці Некрасова є готель. Попередньо вони говорили з власником. Попросили добратися туди. Подякувала їм, але не дуже вірила, що так воно станеться. 

Дівчата, як з’ясувалося, не підвели, дотримали слова. Майже шість місяців вони оплачували окрему кімнату в готелі.

Почалася війна, у них не склалося із заробітками і вони попередили, що не мають можливості надалі платити.  

— Навіть прізвищ їх не знаю, — каже Наталія. — Вони не  казали, я не запитувала. Дуже вдячна їм за таку допомогу. 

Декілька місяців жінка прожила у ще одних гарних умовах. Каже, у Вінниці працює один із американців. На початку війни він виїхав з міста у США. Ключі від квартири залишив знайомим. Коли волонтери запитали, чи можна поселитися жінці, яка доглядатиме за його котами, чоловік погодився. Надав таку можливість, не вимагаючи грошей.

Але був період, коли Подолян мало не опинилася на вулиці. 

Ось як розповідає про це волонтерка на ім’я Руслана. Пані Наталія називає її по імені й батькові — Руслана Володимирівна.

— Одного разу мені зателефонували знайомі й сказали, що треба рятувати хвору жінку, — так Руслана згадує свою першу зустріч із Наталією Подолян. — Я опікуюся захистом тварин. А тут мене попросили допомогти людині.

На той час її доставила у лікарню бригада швидкої. Медики надали допомогу і жінка мала залишити заклад. 

— Лікарі пояснювали, що не можуть покласти її на лікування у стаціонарі, по-перше, у неї нема паспорта, по-друге, всі ліжка зайняті, — розповідає волонтерка. — Мені не вдалося їх переконати в тому, що вони не можуть жінку у такому віці, та ще й з багатьма болячками, виставити на вулицю. Пішли ми на вулицю, сіли на лавку на зупинці і так просиділи мало не пів дня. Сподівалися, що хтось із соціальних служб допоможе знайти для неї місце. Закінчилося тим, що я забрала її додому.

Є два актові записи  — про народження і шлюб

Волонтерка скористалася своїми знайомствами, аби привернути увагу до бездомної жінки поліцію і соціальні служби.

Встановити наявність документів, що підтверджують особу Наталії Подолян, допомагав заступник начальника управління превентивної діяльності обласної поліції Іван Заєць.

З ним спілкувався журналіст RIA.

— Жінка родом із Кіровоградщини, народилася і проживала у місті Знам’янка, — розповідає поліцейський. — Тамтешні колеги встановили, що є актовий запис про її народження, зазначені батьки: мати працювала в державному архіві, батько на залізниці. Є ще один запис про шлюб. Однак у ньому не записано дані паспорта. Це дивно, але факт.

Поліцейський каже, щоб поновити паспорт, жінці необхідно отримати копію актового запису про народження. Видати його можуть при наявності паспорта, якого в неї нема. Коло замкнулося…

Водночас треба підтвердити громадянство України. Зробити це можна через суд. Для цього потрібні свідки, які б підтвердили, що знають людину.

За словами поліцейського, він дізнався контакти декого із сусідів з тієї вулиці, де у свій час проживала Подолян. Нібито вони погодилися свідчити.

Люди з радянськими паспортами

Євген Козлов, заступник керівника вінницького Центру соціальних служб, один із тих, хто добре знає історію Наталії Подолян. Допомагав влаштовувати жінку у два притулки. У розмові з журналістом RIA повідомив, що нині вона перебуває у Центрі постраждалих від домашнього насильства. Там гарні умови. Проживає у кімнаті на двох зі ще однією жінкою старшого віку. Як і з іншими постраждалими від насильства, з нею працює психолог.

— Наталії Подолян призначено безкоштовного адвоката, — говорить Євген Козлов.  — Готуємо документи до суду. Найперше необхідно визнати її приналежність до громадянства України.

Співрозмовник каже, що він уже вирішував такі справи. Нинішнього року допомогли двом людям замінити радянські паспорти на українські. Недавно ще один чоловік прийшов із паспортом СРСР. Він з переселенців, приїхав із Запоріжжя. Є ще такі, виявляється, не дивуйтеся. За словами пана Козлова, протягом останніх п’яти років 12 осіб просили про заміну паспорта.

Втім, щоб вирішити справу з паспортом Наталії Подолян, її необхідно ще «воскресити з мертвих».

Вони мене поховали

Під час розмови з Наталією Подолян почув від неї фразу про те, що чоловік уже поховав її. Каже, про це вона дізналася від волонтерки Руслани, яка спілкувалася із сином Наталії  — Андрієм. Той сказав, що батько визнав її померлою. Нібито спершу подавав у розшук, а потім надав документи, що колишня дружина не об’явилася і на підставі цього визнали її померлою. 

При згадці про сина жінка починає плакати. Запитую, чому, не відповідає. Згодом каже, що сльози самі течуть.

Волонтерка Руслана час від часу провідує Наталію. За її словами, нинішні умови влаштовують жінку.

— Недавно у неї був перукар, змінила зачіску, ніби помолоділа,  — розповідає Руслана. — Здавалося б, дрібниця, а на обличчі у неї радість.

Тим часом волонтер інколи задумується про майбутнє цієї жінки. Каже, відновимо ми їй документи, доб’ємося пенсії, зрозуміло, що вона буде невелика, бо ж багато часу працювала неофіційно, а далі що її чекає? Квартиру вона не зможе купити, навіть винаймати за пенсійні гроші неможливо. 

Натомість Наталія Подолян мріє, аби швидше отримати паспорт. Зізнається, що ніяк не дочекається суду. 

Віктор СКРИПНИК

Читайте також:
Як залізничник хотів навчити росіянок борщ варити

Ростуть баштанні і в нашому краї. Це довів наш земляк Анатолій Огороднійчук

Коментарі (2)
  • Валентина Швец

    Якось все  розпливчато  в цій історії. До  68 років  про шо думала ????І скрізь було їй добре ,а від добра  не йдуть     на вокзал ....
  • Ольга Шудра

    Не думаю що проживаючи у селі в родині де восьмеро дітей,Наталя була непотрібною.

18:53 Сила згуртованої громади творить чудеса. Священик УПЦ віддав від церкви ключі 18:43 Завтра у Козятинській громаді День жалоби. Прощатимуться з Героєм Валерієм Поповим 16:16 Козятин у фото: криниця з годинником, кіт-симпатюля, та щасливі гості нової сім’ї photo_camera 15:45 Козятинський ЦНАП відновлює приймання заявок на послуги сервісного центру МВС Від читача 11:43 200 днів гуманітарної допомоги: як EPAM підтримує Україну 14:25 Поліцейські затримали козятинчанку, яка замовила психотроп через інтернет-магазин 13:26 У Козятинському міському терцентрі відсвяткували День людей похилого віку. Онлайн-концерт play_circle_filled 12:27 Добрий Козятин: 1 жовтня переселенцям роздаватимуть продуктові набори 11:10 «Він був святою людиною». Про отця Олександра 10:25 Рада ветеранів ініціює відновлення в Козятинській громаді роботи квартальних комітетів 09:09 У Козятині напередодні Дня вчителя відбулася зустріч із ветеранами педагогічної праці 08:17 Виставка цікавих та символічних композицій: у залізничному училищі відбувся осінній вернісаж photo_camera
Дивитись ще keyboard_arrow_right
keyboard_arrow_up