Щоб украсти землю, живим похоронили інваліда

Через  життєві обставини моя доля переплелась з селом Пиківець Козятинського району. Було приємно повернутись туди через декілька десятиліть. У пам’яті перебирав моменти життя, що відбулись.Тому на сході села 7 березня 2017 року я пильно вдивлявся в обличчя людей, намагаючись вгадати, кого і як звати. Хочу підтвердити, що це мені не дуже вдавалось, хоча багатьох упізнав. Напевно, дехто пізнав і мене. Лише один молодий чоловік звернувся до мене по імені та прізвищу. Мене це потішило не до сліз, скоріше ностальгічно. Сільський голова до мене інтересу не проявила. Та й я не нав’язував їй свою компанію. Я намагався зблизитися з людьми, які ініціювали моє перебування на сході села. Оглянувши місцевий клуб, який перетворений на руїни, я був переконаний, що відбудеться гаряча дискусія між громадою та головихою. Однак, як такої гарячої дискусії не було. Більшість, що прийшла на схід села, дуже лояльно поставилася до оцінки роботи сільради. Протоколу ніхто не вів. Виглядало все дуже формально, по-свойськи.

Статистика життя в деклараціях промовників говорила про інше. Село вимирає, руйнується інфраструктура, будинки, де не мешкають люди, грабуються. Дороги нічим не кращі, як тоді, в дев’яності. Для молоді — жодних перспектив утримувати себе і родину.

Кидалося в очі, що за фактом село розділилося на дві сторони. І все через землю: ті, що здали свої паї в оренду підприємцю з Куманівки пану Володимиру Шевчуку — це щасливці. Він прозоро на дуже вигідних умовах взяв у людей в оренду землю. Своєчасно виплатив кошти. Не зволікав із зерном кукурудзи, пшениці. Таких, як я зрозумів, меншість.

Друга сторона — це ті, що “попали”. Умовно терпіли, бо вони здали в оренду фірмі “Сігма”. А вона не добросовісно розраховується за землю. Застосовує шантаж та інші незаконні методи, що граничать з шахрайством, серед тих, хто потрапив у недружні стосунки з “Сігмою”. Сільський голова оправдувала: “Фірма чесна, сплачує податки... Тому селянам потрібно це зрозуміти, ввійти в становище фірми…”

Ну дуже “потішне не упереджене і щире” відношення сільської головихи до селян. Попробуй переконай мене, що з цього сільський голова не має якогось власного або меркантильного інтересу.

Зробивши відеофіксацію всього, що відбулося в залі, і опублікувавши, я навіть не сподівався, що ще раз повернуся в село з іншою метою.

Хто із “совків”, хто жив у Союзі, отримав середню чи вищу освіту, не читав українського письменника Гоголя, його твір “Мертві душі”? Саме так, а не інакше, адміністрація села “змахлювала” документами, довівши ситуацію до абсурду. Мертвих викинули зі списку, а живих прописали до мертвих. Хай хоч хтось мені докаже, що тут немає складу злочину. Ціль і мета — є. Отримати земельний пай, з метою особистої наживи! Єдине, я не розумію одного, чому злочин вчинено державними чиновниками (при посаді, шляхом зловживанням службовим становищем) при підробці документів, а люди йдуть у суд власним коштом змагаються з корупціонерами? Прокурор мовчить! Хоча це його хліб — тримати у залізному кулаці державних чиновників. Виходить, що різниці між чиновниками 1856 років і чиновниками 2017 р. у Козятинщині немає. До речі, прокурори і тоді були з такими самими повноваженнями та функціями.

На цьому світ не зупинивсь. Наша історія, викладена в пресі, спровокувала до десятків звернень громадян, пов’язаних з селом Пиківець. Усі вони свідчать про одне: зловживання владою на місцевому рівні сільської ради, які не можливі без залучення районної ради. Один із листів ми публікуємо без скорочень. Прошу громаду ознайомитися та зробити свій висновок.

“Прошу Вас допомогти розібратися мені, Лукошкіну Миколі Олександровичу, в моїй ситуації, в якій я опинився. Сільська Пиковецька рада хоче мене, 1947 року народження, проживаючого по пров. Пархоменко, №9 (Зоряний) в місті Козятин, де проживаю 45 років, завчасно похоронити! Я — у списках покійних із 2006 року!!! Яке я маю відношення до Пиковця у даний момент, як житель? Де вони взяли мою прописку в селі? Звідки відкопали моє свідоцтво про смерть? Коли я дійсно живий! Для чого це зроблено, знають 2 (два) великих начальники: голова сільради і землевпорядник, які заварили “кашу”.

Я інвалід I групи, без обох ніг вище колін, мені до сільради важко добиратися без належного транспорту, щоб подивитися у вічі отим нелюдам, які своїми витівками підірвали мені здоров’я. За що вони мене іще наказують і хто їм надав такі повноваження? Невже на них немає управи, адже я до цього часу живий, отримую по закону пенсію, маю законний паспорт. Мої батьки, мама і тато, дійсно були постійні жителі цього села, вони все життя, не покладаючи рук, працювали на всіх роботах, які їм довіряли.

Моя мама була членом акціонерного товариства, отримала сертифікат на майно за № 60. Цим підтверджується, що в акціонерному товаристві “Пиковецьке” зі статутним фондом 814300 грн.

Лукошкін Ганна Савівна належать прості і іменні акції номінальною вартістю в кількості 5876 шт. Свідоцтво про реєстрацію випуску акцій № 10 від 2 березня 1998 р.

Ось одне з запрошень: “Шановні акціонери СВАТ “Пиковецьке” Лукошкін Ганна Савівна

(не Лукошкін М. О.!) Повідомляємо, що збори акціонерів відбудуться 30 жовтня 1998 р. об 11:00. Сільрада.”

Моя мама померла 15 березня 1999 р. Після смерті моєї мами моя дружина Марія Дмитрівна Лукошкіна у 2002 р. звернулась у Пиковецьку сільраду, щоб переоформити землю (пай) на мене, сина Лукошкіна М О. Їй відразу відмовили, сказали, що земля (пай) покійній не наділена, тоді будемо звертатись у вищі інстанції. Землевпорядник Доценко Лєна Михайлівна відразу відреагувала по другому. Сказала, що через пару днів я підготую належні документи, приїдеш до мене додому і забереш. По яким ми отримали “Сертифікат на право на земельну частку (пай) СВАТ “Пиковецьке” Лукошкін Ганна Савівна на підставі рішення Козятинської РДА від “9 серпня” 2002 р. № 19-3-4, в тому, що йому належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності СВАТ “Пиковецьке” розм. 3,08 га РН № 977471.

Ми землю вчасно не оформили, так як у мене проблеми зі здоров’ям,  і не вистачало коштів. Довгий час землею користувалась Пиковецька сільрада.

В даний час землю (пай) вирішили оформити у двох із сестрою Надією Полінкевич.

Так як я не пересуваюсь без належного транспорту, то у Пиковецьку сільраду звернулась моя сестра, їй повідомили, що оформленням документів займається юрист, який приймає по вівторках Андрій Довбня. Він оформив свідоцтво на спадщину, у Сертифікат внесли зміни. “Право на земельну частку (пай) передано в ½ Лукошкіна Миколу Олександровичу. В ½ Полінкевич Надію Олександрівнупров. Пархоменко № 9

пров. Богуна № 1 на підставі свідоцтва про спадщину за законом від 23. 09. 2016 р.

Р.Н. 1387  Р.Н. 1389 Розмір земельної частки (паю) 3, 08 га” Підписав: Голова Козятинської РДА Оркуша 30 листопада 2016 р.

Коли документи були підготовлені про спадщину і сертифікат на землю (пай) Андрій Довбня повернув їх нам. Оскільки, за наступні документи потрібно платити гроші. Він напевно зрозумів, що тут щось не так. І направив сестру у Пиковецьку сільраду, щоб їй видали довідку про те, що вони допустили помилку.

Сестра найняла машину, заплатила гроші людині, вона пенсіонерка теж. Місцева влада протримала її півдня, а таку справу їй не видала.

Ми звернулися у земельний відділ до пані Репало. Написали заяви на виготовлення технічної документації, зняли ксерокопії всіх документів. Пообіцяли через місяць виготовити документи. Але через місяць ми отримали повний відказ.

Ось так я став покійний, а не моя мама. Мої батьки, виходить, живі-здорові, бо ні один з них у списках у сільради не числиться, що покійні. Напевно, по якійсь причині. Надрукували цілий список односельчан, іще із сусіднього села покійників, і внесли мене туди — Лукошкіна Миколу Олександровича. А моїх батьків немає жодного! Як ніколи не жили в цьому селі! А мене покійнику-живому прислали “фількіну” грамоту, щоб я з ними на тому світі читав. І все це посилає мені держадміністрація...

20 березня 2017 р.”

Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.