Сергій Сиваківський: «Наша маленька роль — з’єднувати людей і організовувати процеси»
- Ні дня без діла. Козятинчанин Сергій Сиваківський із перших днів війни знайшов себе у волонтерстві. Береться за все, де потрібна допомога.
- Наразі основним напрямком його волонтерської роботи є пошиття одягу-трансформера для поранених бійців. Але є ще чимало паралельних проєктів. Розпитали у нього про обсяги зробленого за 10 місяців війни, з чого починав та які плани на майбутнє
Війна згуртувала нашу націю як ніколи. Поки мужні та відважні захисники боронять та відвойовують у ворога шматочок за шматочком нашу рідну землю, волонтери роблять все можливе, аби забезпечити їх всім необхідним. І наша Козятинщина славиться такими людьми. Чого наші краяни тільки не вміють — і сухі борщі роблять, і сітки маскувальні плетуть, і одяг для поранених захисників шиють, і кошти на потреби ЗСУ збирають. У кожен із цих напрямків і не тільки вклав свою часточку й один із найактивніших волонтерів нашого краю Сергій Сиваківський. Трішки згодом розповімо вам весь нелегкий шлях волонтерства Сергія, а наразі ділимося його згадками з першого дня війни, 24 лютого 2022 року.
— 23 лютого я вже знав і відчував, що буде війна, — каже Сергій Сиваківський. — Ми з родиною були в той день під Києвом. Заздалегідь зібрав речі, документи. Підготував завчасно мобілізаційний рюкзак. І 24 лютого, о 4.50 мені зателефонували знайомі з Ташкента і запитали: у вас війна почалась чи що? І в цей момент я чую за вікном вибухи. Як би ти до цього не готувався, все одно це шок. Ми швидко зібралися, перекрили газ, воду. Вийшли на вулицю і побачили — траса Київ-Одеса забита. Так як у нас немає власного транспорту, вирішили їхати в зворотному напрямку, щоб дістатися залізниці. Поїхали у місто Вишневе, сіли в маршрутку, де були тільки ми і водій. До Козятина дісталися звичайною електричкою.
Перша доба була незрозумілою — що робити? Вертатися у Київ? Як бути з роботою? На другий день Сергій зрозумів, що ніякої роботи не буде і попрямував у нашу Тероборону, де був штаб.
«Якщо не служиш — треба щось робити»
— Там прямо на вході сиділи люди, які записували всіх, — згадує Сергій. — Мене туди не взяли, але записали в журнал, взяли мої дані. Люди вже були набрані, укомплектовані. Я зрозумів, якщо ти не служиш, треба щось робити. У зв'язку з тим, що я вже готувався і деякі амуніції вже придбав, зрозумів, що її потрібно багато. І перше, чим я почав займатися — це виготовлення медичних нош і полум’ягасників до автоматів. Це було в дефіциті. Я звернувся по людях, на підприємства наші, запитав, чи зможуть, сказали, що зможуть, але потрібна команда. І я почав займатися… Перша партія налічувала 200 полум'ягасників, друга теж 200. Що стосується нош, то замовлення було на 50, але виготовили теж 200, не менше.
Згодом Сергій зрозумів, що на фронт потрібні підсумки до медичних аптечок, розгрузки. За допомогою звернувся до міської влади — сказали проплатимо все…
— Для мене це було приємною несподіванкою, ми знайшли виробника, який погодився виготовити, — продовжує Сергій. — Зараз це була б значно краща якісь, а тоді це було все швидко. Ми шукали матеріал, погодили зразок. Місто проплатило 400 аптечок.
Так, крок за кроком Сергій нарощував свої волонтерські можливості. Потім були сумки до нош, мобілізаційні шини, пробували робити власні турнікети. Тобто все, що стосувалося забезпечення необхідного медичного спорядження.
— Моя роль маленька, я вважаю, — каже Сергій. — Уявіть собі людину-спортсмена, яка піднімає штангу, бере вагу і їй трішки не вистачає сили дожати. Отак і суспільство — десь була така справа, де не вистачало щось з'єднати чи допомогти. А мені здавалося, що я бачив проблемне місце і хотілося прикласти своє маленьке зусилля, яке допомагало запуститися справі. Було багато таких моментів, де просто потрібно було з’єднати людей. І це ефективно, воно не потребує багато коштів, але дає свій результат. Першим нашим завдання було забезпечити наше ТРО, хоча б тих, хто тут поряд… я ходив до керівників підрозділів і пропонував, мовляв, ми можемо це і це, чи треба, — говорить Сергій.
Шили балаклави та розгрузки
Згодом, з речей і тканин, які приносили у міський будинок культури, жінки-волонтери в ательє відшивали балаклави. Там Сергій познайомився з Іриною Сербіною. Спочатку шили балаклави, а потім взялися за пошив розгрузок. Вони тоді були дуже потрібні. Далі перейшли на плитоноски. З часом виробництво почало розвиватися — розуміли, яку тканину потрібно, фурнітуру. Сергій пригадує, що спочатку плитоноски були не зовсім досконалими, але вже одні із останніх були на такому рівні, як промислове виробництво.
Якогось постійного напрямку у волонтерстві у Сергія не було. Зрозумівши, що того, за що він взявся, вже досталь, він тут же переключається на те, в чому є потреба. Постійно моніторів ситуацію. На часі — почав збір коштів на сушарки.
— Мені дуже приємно, що я трішечки причетний до виготовлення наших «сухих борщів», — розповідає Сергій. — Дивіться, як дівчата наші стали такими професіоналами, які вони темпи набрали. Все налагоджено.
Ще один волонтерський напрямок Сергія — збір коштів на закупівлю основ для маскувальних сіток.
— Перші рази, коли не було сіток, я збирав кошти на нитки. Це було дешево, але неефективно, бо дуже довго плететься. Трохи не те, але спробували.
Одяг для поранених
Забезпечивши людей плитоносками, розгрузками, підсумками, побачили, що потрібен одяг для поранених. Сергій створив благодійний фонд «Паросток добра».
— Це наша ідея, яку ми з Ірою Сербіною втілили в життя, — говорить Сергій. — Звичайна піжама палатна не задовольняє потреб пораненого бійця при перебуванні в лікарні. Ми зробили свій варіант одягу, який випробували, носили самі, підібрали тканину. В середньому відшиваємо по 40 комплектів у місяць. Партія одягу (20 повних комплектів) це 25 тисяч 600 гривень. Наразі, на січень передамо 50 комплектів. Кошти вже проавансовані на виробництво.
За словами Сергія, в ательє працює три швеї та два помічники-волонтери. Надходження співпадають з виробничими потужностями. Одягу потрібно дуже багато.
— Ми передаємо його по Україні, розподіляємо, — каже Сергій. — Першою була Вінниця, потім Київ, Одеса, Львів, Дніпро, Суми. Поїде в Рівне. У мене є велика мрія знайти благодійника, який би нам допоміг постійно стабільно працювати, шити одяг. Хай би це було на дві партії в місяць (51 200 гривень). Знаючи, що кошти є, була б можливість займатися ще чимось паралельно. Потрібно бути гнучким. Якщо ми знаємо, що в нас на перше січня є роботи на повний місяць, то сенс сидіти і чекати, коли це пошиється?
Збір на маскувальні сітки
Днями Сергій знову переключився — анонсував збір на маскувальні сітки. Попросив очільницю громади опублікувати у фб пост про плетіння сіток, виготовлення амуніції. Попросив допомогти збільшити кількість виробничих місць. Відгукнулися ліцеї 5, 7, Кордишівка, Флоріанівка, Сестринівка, Пиковець…
— Ще знайомий мій Юрій Кирій, — доповнює Сергій. — Є люди, але ми стикнулися з тим, що наші запаси основи для сітки закінчуються. Навіть те, що я замовив наперед, близько двох місяців тому, ще не прийшло. Темпи виробництва спадають і це погано. Я говорив, що одна сітка збереже 50 млн гривень. Хочемо замовити пробну основу для сітки у Польщі. Це дорожче, клопітно, але не маючи перспективи отримання основи тут, в Україні, я хочу мати резерв, щоб ми не стояли. Бо якщо ми втратимо танк, це буде невигідно… Дуже хочеться менше бачити постів про загиблих Героїв. Хотілося б мати стільки необхідного, щоб люди повернулися живими. Маскувальна сітка на фронті не повинна бути дефіцитом. Так само є можливість робити окопні свічки… треба кошти на парафін.
Реквізити
- Банка накопичувальна https://send.monobank.ua/jar/3YM69mCqty
- Карта Монобанку 5375 4141 2137 5074
- Карта ПриватБанку 5168 7451 0016 6906
- Рахунок у гривнях: БО БФ «ПАРОСТОК ДОБРА»
- Код ЄРДПОУ отримувача 44701226
- Рахунок отримувача відповідно стандарту IBAN
- UA863220010000026001930000657
- Назва банку: АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»
- Bank account in USD
- CO CF «SPROUT OF GOOD»
- IBAN: UA073220010000026000930000658
- Adress: Kyiv, Avtozavodska str. 54/19
- PayPal: [email protected]
«Третя світова сама не розсмокчеться»
Наостанок нашої розмови ми запитали у Сергія, які він має очікування від цього року?
— Ви знаєте, я песиміст і реаліст. На жаль, я вважаю, що це буде не останній воєнний рік. Адже ми воюємо з потужною сировиною країною, в якої є ресурси, кошти, запаси і я дуже не хотів би, щоб ми будували ілюзії, які потім будуть нас дуже розчаровувати. Вважаю, що ми повинні налаштуватися на гірше, на більш тривалу війну і потім нехай це буде для нас приємним сюрпризом. Війна — це як перетягування канату. В нашого ворога людей, які тягнуть, в три рази більше. А наш шанс — всім разом дружно це робити. Не може хтось сидіти збоку. Третя світова сама не розсмокчеться, нікуди не зникне. Треба перемогти. І ми повинні забезпечити хлопців на фронті всіма засобами, інструментами. Українці повинні перемогти своєю господарністю, організованістю, працелюбністю і дисциплінованістю. Переможемо.
Читайте також:
«Вони не продають гуманітарку на базарах, а їдуть в найгарячіші точки до наших захисників»
Зворушлива зустріч волонтерки Ольги Пирогової з земляками у Чорнобаївці
Слідкуйте за новинами Козятина у Telegram.
Ирина Рябцун